Актуальність п’єси М. Куліша «Мина Мазайло» в наш час

Другий цар із роду Романових Олексій Михайлович ставився до України як до завойованої території. Почалось з нього, а закінчилось масовим винищенням українців і сплюндруванням національної душі. Українська нація опоганилась під впливом чужих поглядів, чужої науки, чужої культури. І це було неминуче через чуже панування. А коли не було чужого панування, то треба було обціловувати "власть імущих", як це і зробив за час своєї влади В. Щербицький, заборонивши друкувати українською мовою навіть афіші. Тому-то п'єса Миколи Куліша "Мина Мазайло", темою якої є міщанство та українізація, на сьогодні досить актуальна. П'єса присвячена питанням національного відродження України.

В особі Мини Мазайла автор висміює українських перевертнів, які відцуралися всього рідного, своєї нації, мови, культури. Мазайло намагається копіювати "все російське", категорично заперечує все українське, готовий вбити рідного сина, який не дає йому змінити прізвище. Мина говорить, що "українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади". Він прагне стати "порядочним человеком". Усе ніби було вірно. Все підпорядковано часу. Та раптом політика уряду змінилась. А скільки разів вона змінювалась? Ось і не збіглися плани Мини з політикою уряду — було поставлено "претворяти у життя українізацію". "І звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазєніна..."

Час, час, час. Пристосування до умов часу. Коли глянути в класні журнали (декілька років тому), то майже всі росіяни. А сьогодні? Всі мої друзі вже українці. Ну, хіба не Мазєніни?!. Так чому ж не актуальна п'єса?

Та хіба ж ми винні в цьому? Латиш, поляк, американець, француз, азербайджанець чує рідну мову з першої секунди життя. А потім середовище, школа, вузи і таке інше його рідною мовою. Радіо, телебачення, реклами, афіші — його мовою. І немає постанов про вивчення чи невивчення рідної мови. І немає того, що рідна мова звучить три години на тиждень.

Більше не хочу повертатись до героїв твору. Хочу відзначити, що М. Куліш любить рідну мову і дуже красиво про неї говорить. Але це далі. Бо не можу обминути дядька Тараса. Найперший слов'яно-український словник 1596 року Лаврентія Зизанія Тустановського він знає, і гетьманів України, і всіма силами намагається не дати Мазайлові змінити своє прізвище. Йому не байдуже українське мистецтво, він не хоче, щоб загинула така мелодійна мова. Але дядько Тарас не зміг перемогти у нерівній битві, йому лише вдається залишити корінь "маз", який нагадуватиме про славне минуле.

А тепер до мови. Із твору видно, як у Куліша боліло те, що одна з наймилозвучніших у світі мов — його рідна українська мова — стала пасербницею у своєму домі. Чому українська мова на своїй землі опинилася на задвірках? У комедії він розкрив, що причиною незавидного стану української мови є русифікація, що породила нігілізм, зневіру в престижність нашої мови. Його завданням було пробудити почуття національної самоповаги, сприяти виродженню мови, а також духовності, культури.

У різних епізодах в оригінальній формі письменник розкриває багатство, красу, національну своєрідність і неповторність української мови. Наприклад: "твої очі нагадують два вечірні озерця в степу". Яке прекрасне порівняння! Епітет "бразолійний" — темно-синій, а слово "бринить"... "Орел бринить. Це означає — він високо, ледве видно — бринить". "Можна сказати — озеро бринить. А от іще кажуть: сніжок бринить..." "Або кажуть — думка бринить. Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна — бринить". "Спів бринить! Це, наприклад, у степу далеко ледве чути пісню..." "Губа бринить. Так на селі кажуть: аж губа бринить, так цілуватися хоче".

Цим мова ніби говорить: "Подивись, яка я багата та красива".

Або, навпаки, Куліш показує економію мовних засобів у порівнянні з російською мовою. По-російськи: "ночью при звездах не спится", а українською — "зорію". Одним словом передається те, що російською мовою п'ятьма словами.

Куліш радить учитися мови на зразках народної творчості — піснях, думах, де наша мова збереглася в її первозданній основі.

Порушено в п'єсі і питання культури мовлення. Куліша непокоїть вживання нашої мови в засобах масової інформації, на афішах, у кінофільмах.

— От, наприклад, написи в "Звенигорі" — краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані! А подивіться ви на написи по інших картинах. Олива з мухами! Немов навмисне жують таку прекрасну, таку милозвучну мову... (Мокій говорить).

Правдиво Й яскраво в п'єсі передано питання відродження української мови і поруч — зневажливе ставлення до неї: "хохлацька мова", "порепана", "засіб зробити з мене провінціала".

Чи не доводиться нам чути щось подібне і тепер?

Отже, розглянувши всі ці питання, можна сказати, що Микола Куліш актуальний саме на сьогодні. Він примушує нас думати над тим, як відстояти свою мову, культуру, історію, як відродити Україну.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Вы можете пропустить чтение записи и оставить комментарий. Размещение ссылок запрещено.

Залишити коментар