Алегоричний образ Айстр в однойменній поезії О. Олеся (2)

Уся творчість Олександра Олеся пройнята надзвичайною любов'ю до свого народу. У той час, коли творчість поета набуває розквіту, відбуваються бурхливі поди у світі. Спочатку революція 1905 року, яку поет вітав з радістю, а потім новий революційний спалах, який відбувся у 1917 році. Саме на цю революцію поет покладав усі свої надії, бо вона мала привести до національного відродження, яке набирало в ті роки реального змісту. Але все це було враз знищено, коли почалися репресії 30-х років, коли почалося переслідування представників української інтелігенції та всього українського взагалі.
Поезія «Айстри» була написана ще у 1905 році, у ній поет відобразив свої думки та припущення щодо майбутнього України. Він ніби відчував, що на український народ ще будуть чекати важкі випробування на шляху до перемоги, і не помилився.

Образ айстр, звичайно ж, алегоричний. В образі айстр угадується народ України, який робить спробу відродитися у неблагополучні для нього часи, — «опівночі»:
Опівночі айстри в саду розцвіли...
Умились росою, вінки одягли,
І стали рожевого ранку чекать,
І в райдугу барвів життя убирать...

Український народ мріє про самостійність, про поширення української мови у своїй країні. Усе це автор майстерно одягає в алегоричні образи шовкових трав та сонячних днів:
І марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, про сонячні дні, —
І в мріях ввижалась ім казка ясна.
Де квіти не в'януть, де вічна весна...

Але для того, щоб усе це отримати, треба пережити довгу темну ніч. Під ніччю автор розуміє ті труднощі та перепони, які постають на шляху українського народу.

Закінчується поезія трагічно — айстри вмирають. Мабуть, поет на той час відчував у своїй душі розпач і зневіру, тому й поезію закінчує песимістично:
І вгледіли айстри, що вколо — тюрма...
І вгледіли айстри, що жити дарма, —
Схилились і вмерли... І тут, як на сміх,
Засяяло сонце над трупами їх!..

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар