Алегоричний образ айстр в однойменній поезії О. Олеся

«З журбою радість обнялась» — так назвав свою першу збірку і поезію в ній Олександр Олесь, талановитий поет, ніжний лірик, справжній син України. Пророчою виявилася назва цієї збірки: вона провістила драматичну долю і творчої спадщини поета, і його особистого життя. Журба наклала відбиток і на тональність поетичної спадщини Олександра Олеся, яка в переважній більшості є мінорною.

Сумними настроями сповнена поезія «Айстри». І хоча початок твору не перевіщає нічого сумного, вірш огортає читача глибоким смутком.

Ця поезія — багатозначна, і сприяє цьому алегоричний образ айстр. Перше прочитання твору розкриває перед нами долю квіток, що розцвіли опівночі в саду і чекали сонця, «вічної весни». Дуже образно автор відтворює розцвітання айстр і їх сподівання:

Опівночі айстри в саду розцвіли…

Умились росою, вінки одягли,

І стали рожевого ранку чекать,

І в радугу барвів життя убирать…

Але айстри — це осінні квіти, тому

…ранок стрівав їх холодним дощем,

І плакав десь вітер в саду за кущем…

Учитавшись у цю поезію глибше, починаєш розуміти, що тут ідеться про людей, а не про квітки, про людські сподівання, про реальне життя. Адже так і люди сподіваються від свого життя теплих «весняних» днів, мріють про життя, яке буде ясною казкою. Але життя це не тільки весна, це й осінь з дощами і вітрами, це й зима з морозами і завірюхами, і треба бути готовими до цього, а не жити рожевими ілюзіями. І якщо раптом мрії не здійсняться, а сподівання спіткає невдача, не слід, як айстри, вважати, що «жити дарма», не треба опускати голову, треба боротися за своє щастя, бо дощі і вітер — не вічні. А от айстри, розчарувавшись у житті,

Схилились і вмерли… І тут, як на сміх,

Засяяло сонце над трупами їх!..

Сумною буває доля людських сподівань — часто вони здійснюються занадто пізно, але розчарування в житті — це не вихід, треба жити, боротися, йти до своєї мети!

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар