Аналіз вірша Пушкіна «Герой»

Знав Пушкіна, відрізаний у Болдіні від навколишнього світу, або не знав про цю публікацію в «Літературній газеті», у цьому випадку не так істотно, Істотно те, що своїм віршем і проведеної в ній аналогією він дав всієї ситуації відповідній історичній правді оцінку. У той же час вірш «Герой» продовжувало лінію, намічену «Стансами», що складався в нагадуванні вбраному безмежною владою над людьми монархові, що в нього таке ж, як і в усіх, людське серце, здатне охороняти його від несправедливих дій. В «Стансах» це виражено останньою строфою, що призивала нового царя бути незлобним пам'яттю, з натяком на необхідність полегшення долі засланих у Сибір декабристів. В «Герої» те ж саме виражено останніми словами Поета:

Залиш героєві серце! Що ж

Він буде без млість? Тиран

і заключною реплікою Друга, обірваної багатозначним многоточием:

Утішся... (111,253)

Останні роки творчості Пушкіна протікали п складних і суперечливих умовах суспільного розвитку другої половини тридцятих років. Після катастрофи на Сенатській площі в Росії відбувалися складні процеси. Ці події наводили Пушкіна на відповідні аналогії («Історія Пугачова», «Капітанська дочка»). Події у Франції також приковували загальна увага, викликаючи різні відгуки. Радісно зустріли перші звістки про липневі події 1830 року в Парижу представники другого покоління дворянських революціонерів, до яких належали й Герцен, і Огарьов, і Лермонтов. Далеко не такий була оцінка цих подій з боку Пушкіна. Негативне відношення до буржуазного характеру західноєвропейського суспільного розвитку цілком визначало його політичні позиції того часу:

. . .навколо тебе Все нове кипить, колишнє истребя.

Свідками бив учорашнього паденья,

Ледь отямилися младие поколенья.

Жорстоких досвідів сбирая пізній плід,

Вони квапляться з витратою свесть прихід.

Иль сперечатися про вірші, (Ш, 219)

Та ж складність спостерігається й у відношенні Пушкіна до польських подій 1830-1831 років. Відомо, з якою захопленістю зустріло перші звістки про варшавське повстання молоде, демократично настроєне покоління Герцена, Огарьова, Лермонтова, що зв'язувало ці події з надіями на близьку революцію в самій Росії: «Ми радувалися кожній поразці Дибича, не вірили неуспіхам поляків» .

Вірш «Перед гробницею святий» Пушкін написав у травні-червні 1831 року, у період затяжних невдач російської армії в Польщі й побоювань іноземного втручання в російсько-польські справи, «Того й дивися, нав'яже на нас Європа»,- писав він у цей же час П. А. В'яземському

Безсумнівне прагнення Пушкіна встати на загальнонаціональну точку зору, що захищала державні інтереси Росії: «Смутно було чути толки московського суспільства під час останнього польського збурювання, -писав він пізніше, в /834-1835 роках.- Паскудно було бачити бездушного читача французьких газет, що посміхається при звістці про наші невдачі» (XI, 482). Цими обставинами й був викликаний спогад Пушкіна про велику роль Кутузова у Вітчизняній війні 1812 року й звертання до нього із проханням указати серед сучасних полководців того, хто міг би бути його спадкоємцем у це важке для Росії час. Кінець вірша говорить про те, що в цей час Пушкін не бачив серед воєначальників гідного спадкоємця Кутузова:

Але храм - у молчанье занурений,

И тихнув твоєї могили лайливої

Незворушний, вічний сон.

Вірш не міг бути опублікований у зв'язку з песимістичною оцінкою, що втримувалася в ньому, сучасних важких військових обставин Росії. Тільки після узяття Варшави Пушкін повідомив текст вірша дочки Кутузова Е. М. Хитрово із вказівкою, що «вірші ці були написані в таку мінуту, коли дозволено було впасти духом--слава богові, цей час минуло» (XIV, 225, 436).

Очевидно, Пушкін просив Е. М. Хитрово не поширювати вірша, тому що інших рукописних списків його, крім пушкінського автографа в зазначеному листі до Хитрово, за цей час не виявлено. Не опублікував його й сам Пушкін. І тільки в 1836 році, коли у зв'язку з надрукованим у третій книжці «Сучасника» пушкінським віршем «Полководець» (про Барклае де Толли) з'явилася спеціальна брошура одного з- родичів Кутузова, що містила обвинувачення Пушкіна чи ледве не в наклепі на великого героя 1812 року, Пушкін у наступній книжці «Сучасника» виступив з «Поясненням», наприкінці якого говорила: «Слава Кутузова не має потреби в похвалі чиєї б те не було, а думка віршотворця не може не підняти, не принизити того, хто скинув Наполеона й підніс Росію на той ступінь, на якій вона з'явилася в 1813 році. Але не можу не засмутитися, коли в смиренній хвалі моєї вождеві, забутому Жуковським співвітчизники мої могли підозрювати низьку й злочинну сатиру - на той, хто ніколи вселив мені наступні вірші, звичайно неварті великої тіні, але щирі й излиянние з душі». Далі приводилися перші три строфи вірша, завершені словами «і проч.» (XII, 134).

У ці роки Пушкін, що майже зовсім відмовився від опублікування в пресі нових ліричних добутків, починав сприйматися широкими читацькими колами як поет, що зупинився у своєму розвитку, що цілком вичерпав себе

Саме тут варто шукати джерела й причини різкої зміни відносини до Пушкіна з боку демократичної критики того часу, у тому числі й Бєлінського. «Тридцятим роком скінчився,- писав Бєлінський в 1834 році,- або, краще сказати, раптово обірвався період Пушкінський... Його співробітники, його товариші по художній діяльності, доспівували свої старі пісеньки, свої звичайні мрії, але вже ніхто не слухав їх... Період Пушкінський, відрізнявся какою-те бешеною маниею до віршування; період новий, ще в самому своєму початку, зробив рішучу похилість до прози... Романтизм - от перше слово, що оголосило Пушкінський період; народності - от альфа й омега нового періоду» (I, 87-91).

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар