«Архіпелаги» О. І. Солженіцина

В останні роки ми маємо можливість познайомитися з багатьма творами, від яких вольовим рішенням комуністичних ідеологів були насильно відлучені. Нам стали доступні твори В. Гроссмана, Г. Владимова. В. Набокова, В. Максимова, В. Войновича і багатьох інших письменників. Серед цього потоку імен і блискучих творів виділяється ім’я О. І. Солженіцина, лауреата Нобелівської премії, класика нашої літератури.

Вже публікація в 60-х роках у «Новом мире» повісті Солженіцина «Один день Івана Денисовича» зробила справжню сенсацію в суспільстві.

Іван Денисович — проста російська людина, одна із багатьох, і в його долі, як у краплі води, відбилася доля багатьох мільйонів таких же жертв нелюдської тоталітарної машини радянської держави. Спочатку Солженіцин дав своїй повісті назву «Гу-854». Такий був табірний номер героя (до речі, табірний номер самого Солженіцина «Гу-282»), Вже однією назвою повісті Солженіцин змушував думку читача рухатися в напрямку, зворотному до колективного пафосу знеособленості.

У повісті Солженіцина багато трагічних подробиць табірного життя, що самому письменнику знайомі були не з чуток. Перед читачем проходять різні герої, різні людські долі, несхожі характери. Ця повість — не жалкування, а спокійне і глибоко зважене зображення трагедії народу. Здоровий глузд і внутрішня твердість Івана Денисовича мимоволі викликають повагу і симпатію. Ми відчуваємо: на цього роботягу можна покластися і він багато чого може на-вчити.

Дослідження табірної теми було продовжено О. І. Солженіциним у монументальній праці «Архіпелаг ГУЛАГ». Письменник працював над цим твором протягом довгих років, копітко збираючи свідчення очевидців, спогади, документи, які проливають світло на історію виникнення і функціонування системи репресивних органів у нашій країні. У цій книзі немає ніякого вимислу, вона базується тільки на документах, і в цьому її сила.

Прочитавши «Архіпелаг ГУЛАГ», не можна залишитися байдужим, не можна продовжувати жити як і раніше, безпомічно розводячи руками і потураючи офіційній брехні, виправдовуючи власне боягузтво тим, що, мовляв, часи такі: історична повість О. Солженіцина — це, насамперед, заклик до нашої совісті. «Архіпелаг ГУЛАГ» — книга великої свободи духу, пам’ятник усім жертвам, про «чистоту» яких ніяк недосперечаються колишні кремлівські вершителі долі народу.

Завжди славилася російська земля праведниками, людьми з чистою совістю і гострим почуттям людської гідності. Солженіцин вірить у внутрішню силу російського народу. От його коротке оповідання «Матрьонине подвір’я». Важка, схожа на фатальне випробування доля, безпросвітне життя — от про що це оповідання. Але за трагічними обставинами знову підводиться непохитний характер простої російської жінки, сильної духом і непохитної у своєму пошуку правди.

Правда в Солженіцина—це у першу чергу совість, прагнення завжди «жити чесно». Сьогодні, коли начебто прийшла довгождана свобода, і кожний одержав можливість висловлювати власну думку, цей заклик не втратив своєї актуальності.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар