Автобіографічні мотиви у поезії Т. Шевченка «І виріс я на чужині…»

Про гірке кріпацьке життя дізнався великий український письменник Тарас Шевченко не з чужих вуст. Народився він у кріпацькій родині, тому ще змалечку пізнав, що таке виснажлива праця і злидні. Рано він втратив матір, яка все життя працювала на панщині. Біль через ранні втрати, поневіряння по чужих землях, переживання за долю українського народу усе це знайшло відбиток у творчості співця народної правди. Викривальною і водночас сповненою любові до рідної землі є його поезія «І виріс я на чужині...».
Розповідь вражає трагізмом та глибиною почуттів ліричного героя, який згадує поїздку до рідного села. Здається, нічого для поета немає кращого, ніж рідна земля; Колись там були зелені садки, співали веселих пісень дівчата, біліли хати, згадує матір, яка співала йому в дитинстві колискові й «молила, щоб доля добрая любила її дитину»... Проте гнітюче враження залишила та поїздка в душі героя:

Чорніше чорної землі
Блукають люди; повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур’яном поросли...

Заплакав поет гіркими сльозами. І де б він не глянув — «скрізь на славній Україні людей у ярма запрягли пани лукаві...». Так, на славній Україні! Адже стільки славних і відважних «лицарських синів» полягло у боротьбі за її майбутнє. А зараз вони гинуть у панському ярмі. Автор говорить, що якби не бачити рабського приниження людей, «то скрізь здається любо, тихо». Але не може не бачити того серце щирого українця. Шевченко гостро засуджує панщину, яка забирала останні сили у знедоленого українського народу. Але він не може зрозуміти того, як змогли люди віддати себе на поругу і закувати в панські кайдани. Своїм словом він закликає до боротьби, адже власна країна має бути не «чужиною», а рідною колискою.

(2)

Тарас Григорович Шевченко народився у кріпацькій родині, все дитинство та юність провів-серед кріпаків. На власні очі він бачив тяжке становище України в часи кріпосницької системи. Таке життя, звичайно, вплинуло на його творчість. Одним із творів з такими автобіографічними мотивами є вірш «І виріс я на чужині...».
У цьому творі автор згадує невимовну красу рідного краю такою, якою він пам’ятає її з дитинства. Повернувшись в Україну, він бачить абсолютно іншу країну: розгублену, понівечену, скалічену:

Чорніше чорної землі
Блукають люди; повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур’яном поросли.
Як ми знаємо з біографії видатного поета, більшу частину свого життя він прожив у неволі: кріпацьке життя, постійні арешти та заслання. Тобто «чужина» стала для Шевченка звичною, постійною. Саме про це наголошує він у своєму вірші:

І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї...
Окрім важкого життя українського селянства в цій поезії Тарас Григорович згадує своє дитинство, свою люблячу матір, що важко й виснажливо працювала, аби заробити зайву копійку, купити на неї свічки й поставити Пречистій за здоров’я сина:

...На свічку Богу заробляла;
Поклони тяжкії б'ючи...
І все ж поет розповідає свою рідну Україну з почуттям гордості, надії. Він згадує її з сумною, дещо гіркуватою, але справжньою синівською любов’ю.

(3)

Тарас Григорович Шевченко — один із найталано-витіших українських письменників. Більшість його творів — це спогади про дитинство, рідних, село, де він народився і виріс. Поезія «І виріс я на чужині...» відноситься саме до тієї частини творчості поета, яка містить автобіографічні мотиви. Вірш вражає реалістичним зображенням життя покріпаченого українського села:

Аж страх погано
У тім хорошому селі;
Чорніше чорної землі
Блукають люди; повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур'яном поросли,
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!..
Ось таку жахливу картину побачив поет, коли приїхав у рідне село. Але картина ця його не дивує, бо він сам був кріпаком, він народився і виріс у сім’ї кріпаків, він дуже добре знав, яка доля чекає покріпачену людину. Саме тому поет не здивований, він лише відчуває несамовитий біль і розуміння того, що неспроможний допомогти своїм землякам:

Погано дуже, страх погано!
В оцій пустині пропадать.
А ще поганше на Украйні
Дивитись, плакать — і мовчать!
Він їде з рідного села, тікає з нього, аби не бачити безправ’я людей, не бачити того, як пани знущаються над кріпаками:

І я, заплакавши, назад
Поїхав знову на чужину.
І не в однім отім селі,
А скрізь на славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві...

Письменник завжди прагнув побачити свою країну щасливою, він хотів, щоб в Україні жили веселі, вільні люди. Але в реальному житті все було навпаки. І це надзвичайно бентежило Шевченка, завдавало йому глибоких страждань, під впливом яких з-під пера поета виходило багато творів, серед яких і поезія «І виріс я на чужині...».

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар