Б. Л. Пастернак «Доктор Живаго»

«Доктор Живаго» став підсумком багаторічної роботи Бориса Пастернаку, виконанням мрії, що плескається довічно. З 1918 року він неодноразово починав писати більшу прозу про долі свого покоління й був змушений по різних причинах залишати цю роботу незакінченої. За цей час в усьому світі, а в Росії особливо,  все  змінилося. У відповідь мінялися задум, герої і їхні долі, стиль автора й сама мова, на якому він вважав за можливе говорити із сучасниками. Удосконалюючись від досвіду до досвіду, текст додержувався щиросердечного стану свого творця, його відчуттю часу.  Роман «Доктор Живаго» спочатку кілька пугал мене. Два рази, запасшись терпінням, я починала його читати. Двічі відкладала, не впоравшись із достатком імен і епізодів у його початку. Книга вабила як з висота. Нарешті, втретє, коли я краще запам’ятала героїв, вчиталася.

Книга захопила, схвилювала, скорила мене. Кожний рази уважно вчитуючись у якийсь добуток, я живу створеним автором миром. Так і тепер, я дотепер є під враженням від «Доктора Живаго».  У романі революція відкрилася мені з нової, дуже важливої сторони, з позиції прав особистості, прав кожної людини. Б. Пастернак показує революцію й Громадянську війну не зі стану червоних, як в «Розгромі», «Чапаєву» й десятках інших добутків. Це й не зображення зі стану білих, як в «Тихому Доні», «Ходінні по борошнах» і інших. Оповідання Пастернаку - це оповідання очима людини, що не хоче втручатися в братовбивчу війну, якому далека жорстокість, що хоче жити із сім’єю, любити й бути улюбленим, лікувати людей, писати вірші.  Роман названий на прізвище головного героя, Юрія Андрійовича Живаго. Він син мільйонера, що розорився, що покінчили із собою. Виховувався в дядька, що був людиною «вільного, позбавленого упередження проти чого б те не було незвичного… У нього було дворянське почуття рівності з усіма живучими». Закінчивши блискуче університет, Юрій жениться на коханій дівчині Тоні. Потім улюблена робота.

Живаго стає прекрасним лікарем. Ще в університеті в нього прокинулася любов до поезії й філософії. Народжується син, і здається, що життя прекрасне. Але неминуче в цю ідилію уривається війна. Юрій їде на фронт лікарем.  Отже, ми бачимо, як творчо обдарований герой роману прагне до заняття своєю справою і його поглядом стає, силою обставин, мірою й трагічною оцінкою подій століття, а вірша - підтримкою й підтвердженням надій і віри в довгоочікуване просвітління й звільнення.  Юрію Живаго в першу чергу з дитинства ненависні ті, хто вносить у життя спокуса, вульгарність, розпуста, кому не претит влада сильного над слабким, приниження людського достоїнства. Ці огидні риси втілені в адвокаті Комарівськом, що сыграли трагічну роль у його долі.  Живаго, як мені здається, схильний співчувати моральним ідеалам революції, захоплюватися її героями, людьми прямих дій, як Антипов-Стрельников. Але він ясно бачить і те, до чого незмінно приводять ці дії. Насильство, по його спостереженнях, ні до чого, крім насильства, не веде. Загальний хід життя порушується, поступаючись місцем розрусі й безглуздим, що повторює колишні, закликам і наказам. Він бачить, як влада ідеологічної схеми губить всіх, обертаючись і трагедією для того, хто неї сповідає й застосовує.

Мені здається, що саме ця переконаність і відрізняє «Доктора Живаго» від прози, над якою Пастернак працював до війни.  Автор показує всі жахи війни, але разом з тим відзначає, що Перша світова війна - переддень подій ще більш кривавих, страшних, переломних. Героїня роману Лариса вважає, що війна «спричиняла всього, всіх наступних, що донині осягають наше покоління нещасть».  Пастернак уміло показує нам, як війна губить, калічить долі людей. Дуже характерна, як мені здається, доля одного червоного партизана, Памфіла Палых, що відкрито зізнається Юрію Андрійовичу: «Багато я вашого брата у витрату пустив, багато на мені крові панської, офіцерської, і хоч би що. Числа, ім’я не пам’ятаю, усе водою розтеклося».  По, видно, жорстокість не проходить даром. Страшна й доля Памфіла Палых, що, почуваючи відплату за зроблене, починає божеволіти в тривозі за дружину й дітей. Нарешті, збожеволівши, убиває всю сім’ю, що любив безмірно.  Цей і багато інших прикладів Пастернак приводить нам з метою довести, наскільки дикої є ідея переробити життя, оскільки життя не матеріал, а діючий початок, по своїй активності набагато переважаючої можливості людини. Результат його дій лише в міру уваги й підпорядкування їй відповідає його благим намірам. Фанатизм, говорить нам Пастернак, згубний.  Усього кілька років прожив після Громадянської війни головний герой. Знаменно, що Пастернак відносить смерть головного героя до 1929 року, часу зламування способу життя країни, часу змін.

Юрій Андрійович ніяк не міг пристосуватися до нових умов, які прекрасно підійшли, наприклад, його колишньому двірникові. Він не може служити, тому що від нього вимагають не своїх думок і ініціативи, а лише «словесний гарнір до звеличування революції й влада предержащих».  Але до закінчення війни ще багато негод довелося перенести Живаго. Роман Б. Пастернаку, я гадаю, насамперед про високий, про велику любов. Але любов ця горить на тлі таких страшних подій, піддається таким жорстоким випробуванням, що не витримує. Спочатку насильно розлучають Живаго із сім’єю. Його силоміць мобілізують, їх відправляють за кордон. Пізніше погроза трибуналу змушує його розстатися з іншою любов’ю - Ларой.  Опису любові Юрія й Лариси - це, на мою думку, гімн відносинам між чоловіком і жінкою. Це саме та любов, саме та «блискавиця щастя», про яку мріє кожний з нас: любов чиста, непорочна, всеперемагаюча.  Читаючи й перечитуючи роман, приходиш до думки, що головне в ньому скоріше показано читачеві, чим сказано йому у твердій, настійній формі. Любов до життя, чуйність до її голосу, довіра до її неспотворених проявів - найперша турбота автора. Це проявляється всього сильніше в мовленні головного героя. Він цінує почуття міри й знає, до яких згубних наслідків приводить насильницьке втручання людини в природу й історію.  Працюючи над романом, Пастернак розумів, що пише про минуле. Для того щоб його текст перетворив напівзабуті події в  слово, необхідне сучасникам і розраховане на участь у духовному житті наступних поколінь, доводилося серйозно думати про мову, звільняти його від застарілих частковостей, гострота й виразність яких по досвіду й у передбаченні не були довговічні.

Пастернак говорив, що навмисно спрощує стиль, намагаючись передати хоч деяку частину того нерозділеного миру, хоч найдорожче - видали, зі століть відзначене євангельською темою «теплове, колірне, органічне сприйняття життя».  Міркування й міркування про революцію в романі доводять, що це не «свято пригноблених, а тяжка й кривава смуга в історії нашої країни.

Тесть Живаго говорить йому: «Пам’ятаєш ніч, коли ти приніс листок з першими деклараціями… це було нечувано беззастережно. Але такі речі живуть у первісній чистоті тільки в головах творців і тільки в перший день проголошення. Єзуїтство політики на інший же день вивертає їх навиворіт. Ця філософія далека мені; ця влада проти нас. У мене не запитували згоди на це ламання».

Борис Пастернак хотів показати нам, що всяка влада повинна прагнути до того, щоб люди були щасливі. Але щастя не можна нав’язати силою. Щастя кожна людина шукає сам, немає його готового. І не можна заради навіть найвищих ідей жертвувати людськими життями, радостями, правами, якими людина наділена від народження силою, що коштує вище всієї земної влади, і ця сила - Бог.  Виразити атмосферу буття, життя в слові - одна із самих древніх, насущних завдань людської свідомості. Тисячоріччями повторюється, що не хлібом єдиним живий людина, але й усяким словом Божим. Мова йде про живе слово, що виражає я несуче життя.  У російській літературі це положення придбало новий животрепетний інтерес, головним чином завдяки художньому генієві Лева Толстого. На додаток до цього Достоєвський багаторазово затверджував, що якщо миру призначено врятуватися, то його врятує краса.  Роман «Доктор Живаго» займає центральне місце у творчості Бориса Пастернаку.  Цим романом автор показує нам, що одна людина не має права обмежувати волю іншого,   насильно нав’язувати якісь  рамки поводження, ідеологію, тому що всі ми створені одним Творцем, а стало бути, маємо рівні права на волю.  Залишається лише сподіватися, що нинішні зміни принесуть якнайменше лих нашій країні.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Вы можете пропустить чтение записи и оставить комментарий. Размещение ссылок запрещено.

Залишити коментар