Барвопис у «портреті» міста в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»

Здесь будет город заложен

Назло надменному соседу.

О. Пушкін. «Мідний вершник»

Петербург... Місто, зведене на болотах, побудоване на кістках тисяч людей, породження надлюдського генія великого Петра, який дерзнув кинути виклик самій природі. Так само кидає виклик людській природі Родіон Раскольников. Саме тут, у Петербурзі, на якому лежить печатка прокльону, він виношує свою жахливу ідею.

Дія роману «Злочин і покарання» розгортається не на площі з фонтанами і палацами і не на Невському проспекті, що був для сучасників свого роду

символом достатку, положення в суспільстві, пишності і величі. Петербург Достоєвського — це огидні нетрі, брудні трактири і будинки терпимості, вузькі вулички і похмурі завулки, тісні подвір’я-колодязі і темні задвірки. Тут задушливо і нічим дихати від смердоти і бруду; на кожному розі трапляються п’яні, голодранці, продажні жінки. У цьому місті постійно відбуваються трагедії: із моста на очах у Раскольникова п’яна жінка кидається у воду і тоне, під колесами чепурної панської коляски гине Мармеладов, на проспекті перед каланчею кінчає життя самогубством Свидригайлов, на бруківці стікає кров’ю Катерина Іванівна, а на бульварі Раскольников зустрічає молоденьку дівчину, яку «десь напоїли, обдурили, і так і пустили на вулицю». Петербург Достоєвського хворий і хворі, хто морально, хто фізично, більшість персонажів його творів. Характерною рисою, по якій ми впізнаємо обстановку і людей, яких дістала хвороба, є роздратовуючий, нав’язливий, нездоровий жовтий колір. Жовті шпалери і меблі жовтого дерева в кімнаті старої лихварки, жовте від постійного пияцтва обличчя Мармеладова, жовта, «схожа на шафу або скриню» кімнатка Раскольникова, жінка-самогубець із жовтим обличчям, жовтуваті шпалери в кімнаті Соні, «меблі з жовтого відполірованого дерева» у кабінеті Порфирія Петровича, перстень із жовтим каменем на руці Лужина. Ці деталі відбивають безвихідну атмосферу існування головних дійових осіб твору, стають провісниками недобрих подій.

Очі не тільки Раскольникова вже звикли «до міської пилюки, до вапна і до величезних, що тіснять і давлять, будинків». Огидні вулиці, мости і подвір’я, але і житло героїв роману — злиденне, принижене й ображене. Гнітюче враження роблять численні і докладні описи кривих східців, низьких сходових кліток і сірих кімнат-клітин. У такій темній комірчині, більш схожій на «труну» або «шафу», де «от-от стукнешся головою об стелю», злидарює головний герой. Не дивно, що тут він відчуває себе задавленим, забитим і хворим, «тварюкою тремтячою».

У самому повітрі Петербурга немов розчинена якась згубна і нездорова пристрасть. Атмосфера безвихідності, зневіри і розпачу, що панує тут, набуває зловісні риси у збудженому мозку Раскольникова, його переслідують образи насильства й убивства. Він — типове породження Петербурга, він, як губка, всотує отруйні випари смерті і тління, і в душі його відбувається розкол: у той час як його мозок виношує ідею убивства, серце переповнює біль за страждання людей. Він, не задумуючись, віддає останню копійку Соні і Катерині Іванівні, що потрапили у біду, намагається допомогти матері і сестрі, не залишається байдужим до незнайомої проститутки на вулиці. Проте розкол у його душі занадто глибокий, і він переступає межу, яка відокремлює його від інших людей заради того, щоб «зробити перший крок» в ім’я «загального щастя». Раскольников, уявивши себе надлюдиною, стає вбивцею, як колись стало вбивцею і катом само це місто. Його чудові палаци стоять на кістках десятків тисяч людей, їхні передсмертні стогони і прокльони застигли в його вишуканій архітектурі.

Традиції зображення Петербурга були продовжені такими чудовими поетами, як Ахматова і Мандельштам. Але в кожного з нихсвоє місто. У творах Ахматової її улюблене місто подане гарним і величним, як у Пушкіна. Петербург Мандельштама — моторошно- чорний, ближчий до того, яким його зобразив Достоєвський:

Ты вернулся сюда, так глотай же скорей

Рыбий жир ленинградских речных фонарей.

Узнавай же скорее декабрьский денек,

Где к зловещему дегтю подмешан желток.

Схожі записи з категорії Достоєвський Федір

Тема падіння і духовного відродження людини у творах Достоєвського
Значення символічних снів Гриньова в «Капітанській дочці» О. С. Пушкіна і Раскольникова в «Злочині і покаранні» Ф. М. Достоєвського
Викриття злочинного суспільства в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»
«Бідні люди» у романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»
Ідея Раскольникова і її крах (за романом Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»)
Крах «недокінченої» ідеї (за романом Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»)
Правда Сонечки Мармеладової (за романом Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»)
Принижені й ображені в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»
«Кроки» Раскольникова до злочину (за романом Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»)
Злочин і покарання характеристика образу Олени Іванівни

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар