Болючі проблеми сучасності у творі «Дикий Ангел» III варіант

Мені здається, кожен з нас повинен вирішувати проблеми сучасності, щоб разом нам вдалося хоч про деякі з них зовсім забути. Якщо ж ми просто будемо ними нехтувати, то цих проблем з кожним роком буде все більше і більше, і врешті-решт у нас буде не життя, а суцільна проблема. Це, на мою думку, розумів драматург Олексій Коломієць, тому і написав п’єсу «Дикий Ангел», яка стала відтворенням наболілих проблем сучасності, зокрема відносин між старшим і молодшим поколінням.

Автор змальовує родину Ангелів, одну з багатьох у великій державі. Усі члени родини, здається, дуже люблять один одного, ніхто не сидить без роботи. Та є одне «але». Керує усім, як повновладний володар, батько Платон Микитович. Він, здається, розпоряджається не тільки грішми всіх членів родини, а й їхніми долями. Платон докоряє сину Федору із-за маленької зарплатні, лишаючи його кишенькових грошей; дочка Таня, на його думку, не заслуговує витратити гроші на курси іноземних мов; а сина Павла він зовсім виганяє з хати, бо той одружився без дозволу батьків. Мабуть, за це і називають Платона «диким». Але коли далі читаєш п’єсу, розумієш, що батько дбає насамперед про своїх дітей, намагаючись наставити їх на шлях правди і добра. Про його дітей, які почали працювати ще з двох років, ніхто не може сказати поганого слова, як кажуть, наприклад, про сина сусіди Крячка. Сам Крячко розуміє, що неправильно виховав свого «злодія». «Допомогла» йому в цьому і школа: бовдурів та ледарів там тягнуть з класу в клас, і вони звикають нічого не робити. Крячка підтримує Платон, який вірить у чарівну дію праці. Тому і сам він весь час працює. Ніхто з дітей ніколи не бачив, «щоб батько відпочивав... Усе щось робить». Вийшовши на пенсію, старий Платон намагається і тут не сидіти без діла; приробляє у хлібному магазині приймальником. А вдома весь час майструє. Коли він перший раз зустрівся з художником Вілею, хлопець подумав, що то столяр, бо Платон і там майстрував.

Платон мріє про справедливість в усьому. Він хоче, щоб його діти жили чесно, могли, не відводячи погляду, дивитися в очі інших людей. Тому йому стає дуже прикро, коли дізнається, що його син Петро, який став великим начальником, забув про людяність, відповідальність перед державою та людьми: слава та кар’єра заслали йому очі. Батько в гніві називає сина «временщиком»: «За кожен рік, за кожен місяць, за кожну годину своєї роботи — відповідай!» Платонові зовсім байдуже до того, що дехто вважає його «ску-пим». Для нього набагато важливішим є те, щоб держава багатіла: «Від заводу аж до соломинки, до гвіздочка, до кирпичинки — все берегти треба! Скупими бути! А не розкрадниками і байдужниками! Скупими!!! Інакше і немислимо!» Я розумію почуття цієї людини. Вона дуже вболіває за народне добро, намагається не тільки його зберегти, а й помножити. І вчить цьому своїх дітей. Вчить бути самостійними, працьовитими, не байдужими до чужої біди. Так, як співається у пісні:

І навчала тихо мати:

— А як жити, скаже тато.

Платон розуміє, що саме він відповідає за своїх дітей, хоч вони вже і дорослі. Але він до кінця свого життя повинен дбати не тільки про їхнє добре ім’я, а й про чесне ім’я багатьох поколінь Ангелів. А потім це повинні робити і його діти. Тому він і каже Петру, коли той намагається високими словами прикрити свої низькі вчинки: «І совість роду свого не дам плямити!»

Нарешті уся родина зібралася під одним дахом. Приїхав навіть Павлик зі своєю дружиною, Федір налагодив свої стосунки з коханою жінкою, Таня знайшла нарешті гроші на свої курси, Петро, хоч тепер вже і простий інженер, але щаслива людина, бо на його совісті немає жодних плям. Діти зрозуміли, що батько хотів для них лише добра, що саме він допоміг їм домогтися того, що вони зараз мають. Вдячний йому і Федір за кохану дружину, і Таня, бо вона сама змогла досягти своєї мрії; вдячний і Петро, бо тепер він, хоч і не великий начальник, але чутлива, чесна людина; вдячний навіть Павлик, який зрозумів тепер, що таке самому піднімати родину.

Проминули роки старого Платона. Тепер його можна малювати, як це і хотів зробити художник Віля. Але Платонові треба спочити, адже він усе життя тільки те і робив, що працював. Нехай тепер працюють його діти. Він навчив їх головному — любові до праці, до людей, до держави. Тож за них можна не хвилюватися.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар