Боротьба добра і зла у романі М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Добро і зло... Поняття вічні і нероздільні. І поки жива людина, вони будуть боротися один з одним. Добро буде «відкриватися» людині, освітлюючи їй шлях до істини. Не завжди носіями добра і зла бувають різні люди, особливої трагічності набуває ця боротьба, коли вона відбувається в душі однієї людини.

Роман М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита» присвячений боротьбі добра і зла. Автор в одній книзі описує події двадцятих років нашого століття і події біблійних часів. Дії, що відбуваються в різний час, об’єднані одною ідеєю — пошуками істини і боротьби за неї. Перенесемося в далекий Єршалаїм, у палац прокуратора Іудеї Понтія Пілата. «У білому плащі з кривавою підкладкою» з’являється він перед чоловіком років двадцяти семи, у котрого «руки зв’язані за спиною, під лівим оком синець, у кутку рота — запечена кров». Чоловік цей — звали його Ієшуа — обвинувачується в підбурюванні до руйнації єршалаїмського храму. Арештант хотів було виправдатися: «Добрий чоловіче! Повір мені...» Але його «навчили» дотримувати етикету: «Крисобій вийняв батіг і... ударив заарештованого по плечах... Зв’язаний миттєво повалився додолу, начебто йому підрубали ноги, захлинувся повітрям, обличчя його зблідло і очі зробилися безтямними...»

Важко не погодитися з тим визначенням, яке дав собі прокуратор: «жорстоке чудовисько». Понтій Пілат живе за своїми законами: він знає, що світ розділений на пануючих і підлеглих їм, що формула «раб підкоряється пану» непорушна, виходить, пан має право судити усіх і вся. І раптом з’являється людина, яка думає інакше: «...Повалиться храм старої віри і спорудиться новий храм істини». Більш того, цей «бурлака» сміє пропонувати: «Мені спали на думку деякі нові думки, і я охоче поділився б ними з тобою, тим більше, що ти робиш враження дуже розумної людини». Він не боїться заперечувати прокуратору і робить це настільки майстерно, що часом приводить Пілата в замішання.

У Ієшуа своя життєва філософія: «...Злих людей немає на світі, є люди нещасливі». Арештант здався цікавим прокуратору. У його невинності прокуратор переконався відразу. Звичайно, промови його трохи крамольні, але зате «бурлака» має чудесну властивість знімати головний біль, що так мучить прокуратора. І в Понтія Пілата вже склався план дії: він оголосить Ієшуа божевільним і вишле на острів у Середземне море, туди, де знаходиться його резиденція. Але це виявилося неможливим.

Іуда Іскаріот виявив такі відомості про «божевільного», що намісник кесаря не мав права не страчувати його. Ієшуа страчений. Чому ж мучиться прокуратор? Чому йому сниться сон, ніби він не послав на страту бродячого філософа і цілителя, ніби вони йдуть разом місячною доріжкою і мирно розмовляють, і він, «жорстокий прокуратор Іудеї, від радості плакав і сміявся уві сні?» Могутність Понтія Пілата виявилася позірною. Він боягуз, і совість мучить його.

Але як пов’язані єршалаїмські глави з основним змістом роману? Велика кількість як явних, так і найтонших паралелей зв’язує зображення Єршалаїма двадцятих років першого століття і Москви двадцятих років двадцятого століття. Герої і часи, що в них описані, начебто різні, а суть одна. Ворожнеча, недовіра до людей інакомислячих, заздрість панують у світі, який оточує Майстра. Їх виявляє Воланд. Воланд — це художньо переосмислений автором образ Сатани. Сатана і його помічники творять зло. Їхня мета — виявляти сутність явищ, висвічувати, посилювати, виставляти на загальний огляд негативні явища в людському суспільстві. Фокуси у вар’єте, витівки з порожнім костюмом, який підписує папери, таємниче перетворення грошей у долари та інша чортівня — це оголення прихованих вад людини. Стає зрозумілим зміст фокусів у вар’єте. Тут відбувається випробування москвичів на пожадливість і милосердя. На-прикінці вистави Воланд дійде висновку: «Ну що ж... вони — люди як люди. Люблять гроші, із чого б ті не були зроблені — чи із шкіри, чи із паперу, із бронзи чи золота. Ну, легковажні... ну, що ж... і милосердя іноді стукає в їхні серця... Звичайні люди... загалом, нагадують колишніх... квартирне питання тільки зіпсувало їх...»

Вічне прагнення людей до добра нездоланне. Минуло майже двадцять століть, а уособлення добра і любові — Ісус Христос живий у душах людей. Майстер, головний герой роману, створює роман про Христа і Пілата. Христос для нього — це особистість, яка страждає і мислить, стверджує гідність безкорисливого служіння людям, несе незаперечні цінності у світ.

Маргарита в романі є носителькою величезної поетичної і натхненної любові, яку автор назвав «вічною». І чим більш непривабливим, «скучним, кривим» постає перед нами провулок, де ця любов виникає, тим більш незвичайним виявляється це почуття, яке спалахнуло «блискавкою». Маргарита бореться за Майстра. Відвідуючи Великий бал повнолуння, Маргарита за допомогою Воланда повертає Майстра. Разом із ним під розкоти очищуючої грози вона переходить у вічність.

Пішовши від нас, Майстер лишив нам свій роман як нагадування про те, що наші моральні проблеми вирішувати нам самим.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар