Бунт головного героя роману Джерома Девіда Селінджера «Над прірвою у житі»

«Над прірвою у житі» — центральний твір прози Селінджера, над яким автор працював ще під час війни. Перед нами Америка початку 50-х років, тобто повоєнного часу, настроям якого відповідає психологічна атмосфера роману.

Селінджер вибирає форму роману-сповіді, найекспресивнішу з можливих романних форм. Сімнадцятирічний Холден Колфілд, головний герой розповіді, знаходячись на лікуванні в санаторії для нервових хворих, розповідає про те, що з ним відбулося приблизно рік тому, коли йому було шістнадцять років. Автор знайомить читача з героєм у момент гострої моральної кризи, коли сутичка з оточуючими виявилася для Холдена нестерпною. Зовні цей конфлікт обумовлений декількома обставинами. По-перше, після (багатьох нагадувань і попереджень Холдена виключають за неуспішність із Пенсі, привілейованої школи, — йому має бути нерадісний шлях додому, у Нью-Йорк. По-друге, Холден оскандалився і як капітан шкільної фехтувальної команди: через розсіяність він забув у метро спортивне спорядження своїх товаришів, і команді ні з чим пришилося повертатися в школу, оскільки її зняли зі змагань. По-третє, Холден сам дає всякі підстави для складних взаємовідносин з товаришами. Він дуже соромливий, уразливий, нелюб’язний, найчастіше буває просто грубий, намагається притримуватися глузливого, заступницького тону в розмові з товаришами.

Проте Холдена більше усього гнітять не ці особисті обставини, а дух загальної брехні, що панує в американському суспільстві, і недовіри між людьми. Його обурює «показуха» і відсутність найелементарнішої людяності. Навкруги обман і лицемірство, «липа», як сказав би Холден. Брешуть у привілейованій школі в Пенсі, заявляючи, що в ній «із 1888 року виковують сміливих і шляхетних юнаків», насправді виховуючи самозакоханих егоїстів і циніків, переконаних у своїй перевазі над іншими. Бреше вчитель Спенсер, запевняючи Холдена, що життя — рівна для всіх «гра». «Гарна гра!.. А якщо потрапити на інший бік, де самі мазили, — яка вже отут гра?» — міркує Холден. Для нього спортивні ігри, якими так захоплюються в школах, стають символом поділу суспільства на сильних і слабких «гравців». Центром найстрашнішої «липи» юнак вважає кіно, яке являє собою втішливі ілюзії для «мазил».

Холден тяжко страждає від безвихідності, приреченості всіх його спроб побудувати своє життя на справедливості і щирості людських відношень, від неможливості зробити його осмисленим і змістовним.

Більше усього на світі Холден боїться стати таким, як усі дорослі, пристосуватися до навколишньої брехні, тому він і повстає проти «показухи».

Випадкові зустрічі з попутницею в поїзді, із черницями, бесіди з Фібі переконують Холдена в хиткості позиції «тотального нігілізму». Він стає терпимішим і розсудливішим, у людях він починає виявляти і цінувати приязність, щирість і вихованість. Холден вчиться розуміти життя, і його бунт набуває логічного завершення: замість утечі на Захід Холден і Фібі залишаються в Нью-Йорку, тому що тепер Холден упевнений, що бігти завжди легше, ніж залишитися і відстоювати свої гуманістичні ідеали. Він ще не знає, яка особистість вийде з нього, але вже твердо переконаний, що «людина одна не може» жити.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар