Для чого Гулліверові висоний зріст?

Розповідь англійського письменника XVIII століття Джонатана Свіфта про Гуллівера написана у формі «мандрів». Будь-хто, не знаючи, що це за книжка, візьме її для того, щоб почитати про далекі країни, яких ніколи не бачив. Та нічо­го такого там не знайде! Ця мандрівка — фантастична і філософська.

Корабель, на якому пливе лікар Лемюель Гуллівер, через велику бурю пото­пає, а Гуллівер опиняється у фантастичній країні Ліліпутії. Фантастичнії! — бо усі люди там такі малі на зріст, що Гуллівер їм здається велетнем. Ліліпути при­думали Гулліверові цікаве ім'я — Квінбус Флестрін — Чоловік-Гора. Мабуть, так само діти сприймають дорослих людей — велетнями. З висоти Гуллівсрового зрос­ту люди йому здаються дуже маленькими. Свіфг придумав для них фантастичну назву — ліліпути, бо їхня країна має назву Ліліпутія. Після Свіфта так називають усіх людей малого зросту.

Для чого ж Свіфт зробив свого Гуллівера велетнем? Мабуть, д,ля того, щоб він зміг опинитися не в гущавині життя, а над ним, зміг бачити більше — а отже, і розуміти більше. Високий зріст Гуллівера допомагає йому розгледіти весь устрій життя у Ліліпутії. Багато хто зі Свіфтових сучасників так і не зрозумів, що у книж­ці йдеться не про фантастичну Ліліпутію, а про сучасну йому Англію.

Якщо людина зійде на високу гору, вона побачить усе внизу іграшково малень­ким. Так і Гуллівер бачить Ліліпугію-Ан.глію. Бачить дріб'язковість життя, безглуз­дість метушні ліліпутських політиків. Імператорська «величність», Голбасто Мома- рем Евлам Гурділо Шефін Мелі Елі Г'ю, такий самий ліліпут, тільки «на ніготь» вищий за інших, має таке довге ім'я, яке викликає тільки посмішку. Політичні партії, які нагадують англійських вігів і торі, такі схожі одна на одну, що різняться тільки висотою своїх підборів. Спадкоємець ліліпутського престолу, для того щоб не сваритися з обома партіями, .має носити чоботи із різними підборами — і стає кульгавим! А війна поміж двома релігійними віруваннями з висоти Гулліверойо­го зросту виглядає як боротьба між «гостроконечниками» і «тупоконечниками» — безглузда суперечка про те, з якого боку розбивати яііце, з гострого чи з тупого.

 

Безглуздою є і війна Ліліпутії із сусідньою державою — Блефуску, під якою Свіфт мав на увазі Францію. Гуллівер просто забирає військові кораблі Блефус­ку та приводить їх у Ліліпутію. За таку велику військову перемогу Гуллівера наго­роджують, бо вважають його допомогу неоціненною. Але за першої ж нагоди ге­роя вже називають зрадником і він тікає до Блефуску. З гіркою посмішкою Свіфт каже про те, що ніколи не сподівався таких жахливих наслідків від коверзування монархів та міністрів у цій країні із принципами, «зовсім не подібними до євро­пейських».

Багатьох висновків Свіфт змушує читача доходити самостійно — про державу, н устрій, про звичаї і закони, про людські стосунки. Головний висновок, якого ми доходимо разом зі Свіфтом, дуже простий. Для того, щоб зрозуміти життя, не треба мандрувати. Важливо уявити себе Гуллівером, піднятися над сьогоднішнім днем, його дріб'язковістю. Тоді все стає зрозумілим, як Гулліверові.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар