Єдність людини і природи у вірші М. Рильського «Розмова з другом»

У наш час дуже багато говориться про відношення до природи, яку треба оберігати. Максим Рильський у вірші «Розмова з другом» підкреслює єдність людини й природи.

Поет зображує свою прогулянку по лісу. Він наголошує, що ліс його зустрів з щирим, чистим почуттям, «як друга». А чи можна своєму найкращому, вірному другові зробити щось погане? Звичайно, ні. Автор чує тихе воркування горлиці, голосний спів солов’я, ніжну, ледве чутну пісню зозулі, голос дрозда.

Ліс зустрів мене як друга

Тінню від дубів крислатих,

Смутком білої берези,

Що дорожчий нам за радість…

Поет сприймає навколишню природу близько до душі, для нього вона дійсно оживає. Рильський звертається до дерев, як до живих істот, що здатні думати, хвилюватись, страждати, як і люди. Саме тому автор звертається до свого «друга»:

Ти рости на втіху людям,

Отіняй кохання чисте…

Поет просить ліс застерегти людей від усього поганого, допомогти їм стати щасливими. У свою чергу автор запевняє його в тому, що за кожну деревину, вирублену в лісі, люди зобов’язуються посадити новий зелений гай.

Рильський підкреслює, що люди мають шанобливо ставитись до навколишньої природи, берегти її надзвичайну красу. Лише за таких умов можливе щасливе життя на цій планеті.

У поезії «Розмова з другом» Рильський наголошує на необхідності єднання людини з оточуючою її природою.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар