Духовні шукання і відкриття князя Андрія Волконського

Герої Л. М. Толстого дуже важко піддаються однозначному визначенню. Вони не діляться на гарних і поганих, добрих і лютих, розумних і дурних, вони просто живуть, шукають, часто помиляючись у своїх пошуках.

Князь Андрій Волконський — одна із найяскравіших і найтрагічніших фігур роману «Війна і мир». З першої своєї появи на сторінках твору і до смерті від ран у домі Ростових життя Волконського підпорядковане своїй внутрішній логіці.

І у військовій службі, і в політичній діяльності, і у світі, і, що саме дивне, у коханні Андрій залишається самотнім і незрозумілим. Замкнутість і скептицизм — ось відмінні риси Андрія навіть у його спілкуванні з людьми ,яких любить і поважає: батьком, сестрою, П’єром, Наташею. Марія говорить йому: «Ти усім гарний, Andre, але в тобі є якась гордість думки». Але він далеко не людиноненависник. Він усією душею бажає знайти застосування своєму розуму і здібностям, «він так усіма силами душі шукав одного: бути цілком гарним...». Але його життя схоже не на пошуки нового, а на втечу від старого. Гострий розум підштовхує його до діяльності, але внутрішнє відчуття стихії життя зупиняє, вказуючи на даремність зусиль людини. Починання Андрія закінчуються розчаруваннями. Його щире бажання служити батьківщині, справі стикається з загальною байдужністю.

Людина з тверезим і скептичним розумом, князь Андрій не міг знайти собі місця в середовищі брехливого користолюбства й улесливого кар’єризму, що панували у світському і військовому житті. Його патріотизм і відповідальність за справу найбільш яскраво виявляються на службі в Сперанського й у війні 1812 року: «Він весь був відданий справам свого полку, він був турботливий про своїх людей і офіцерів і ласкавий із ними. У полку його називали «наш князь»,

ним пишалися і його любили». Але поступово він дійде висновку, що усі його старання — не більш ніж суєта.

Життєвий шлях князя Андрія — це історія розчарувань, але одночасно й історія розуміння сенсу життя. Волконський поступово позбавляється ілюзій — прагнення до світської слави, військової кар’єри, до суспільно корисної діяльності. Він у суперечці з П’єром заперечує можливість перетворень навіть у межах маєтку. Проте сам реформує своє господарство і відпускає селян на волю, що було на той час нечуваним нововведенням.

Головне в натурі Андрія Волконського — чесність і щирість, тому він боїться гучних слів і обіцянок. Краще мовчати і не діяти, а якщо щось робити, то теж без зайвих слів.

Навіть із Сперанським він поводиться насторожено, хоча в душі вітає його починання.

Всякі ж розмови про любов до «ближніх» князь вважає святенництвом. Любити треба в першу чергу себе і своїх рідних. А шануючи себе і роблячи по честі, людина неминуче буде корисна людям, у всякому разі, не нашкодить їм. Відповідальність за інших людей Андрій вважає непомірним тягарем, а прийняття за них рішень — безвідповідальністю і самозакоханістю.

Періоди розчарувань заміняються в князя Андрія періодами щастя і духовного відродження. Таким щасливим часом були для нього бої при Аустерлиці, служба у військовій комісії, кохання до Наташі. Але на зміну цим щасливим хвилинам знову приходило внутрішнє спустошення і розчарування.

Одне із найважливіших питань, що мучили Андрія Волконського, було питання про місце людини в житті. Він переконується в тому, що усе відбувається не за велінням героїв і вождів, а саме собою, випадково або по волі рока.

Особливо яскраво ця істина відкрилася йому напередодні Бородінського бою. Чесний і відвертий перед собою, Андрій хоче такої ж відвертості і ясності в очікуваних подіях: «Коли війна тепер, так війна. Війна не люб’язність, а найбридкіша справа в житті, і треба розуміти це і не грати у війну». Він осягає цінність життя окремої людини, від маршала до солдата.

Поранення і передсмертні міркування перевертають свідомість Андрія. Для нього прояснюється те, що він завжди в собі носив, але не випускав назовні — розуміння простоти життя і любові як головної цінності, яка робить людей людьми. Умираючи, він прощає і Наташу, і Анатоля Курагіна, і весь світ із усіма його вадами.

Андрій Волконський пройшов шлях від честолюбного егоїзму і гордості до самозречення. Його життя — це еволюція гордині людського розуму, який опирається несвідомій доброті і любові, що і складають сенс життя людини. Самотній і самолюбний герой, нехай навіть дуже розумний і у всіх відношеннях позитивний, на думку Толстого, не може бути корисний цьому світові.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар