Духовний світ Холдена Колфілда (за романом Дж. Селінджера « Над прірвою у житі»)

Если кто-то звал кого-то

Сквозь густую рожь,

И кого-то обнял кто-то,

Что с него возьмешь ?

И какая нам забота,

Если у межи

Целовался с кем-то кто-то

Вечером во ржи!..

Р. Берне

Фрагменти вірша, узятого як епіграф до твору, належать відомому шотландському поету Робертові Бернсу. Рядок з вірша, що дав назву селінджеровському твору, пролунав в розмові Холдена, головного, героя роману, і Фібі. «Якщо ти ловив когось ввечері у житі...»,— говорить Холден, трохи змінюючи оригінал. «Розумієш, я собі уявив, як маленькі дітлахи грають ввечері у величезному полі, у житі. Тисяча малят і навкруги — жодної душі, жодного дорослого, крім мене. А я стою на самому краї скелі над прірвою, розумієш? І моя справа — ловити дітлахів, щоб вони не зірвалися в безодню».

Джером Девід Селінджер, американський прозаїк, один із найталановитіших представників «нової хвилі» письменників, які прийшли у літературу після Другої світової війни. У 1951 році опублікував один тільки роман «Над прірвою у житі», що приніс йому світову славу.

У центрі роману — незмінно актуальна для американської літератури проблема — вступ у життя молодої людини, що стикується із суворими реаліями життя.

Герой Селінджера Холден Колфілд — своєрідний символ чистоти і щирості для цілого покоління випускників шкіл і коледжів. Його наївність, прагнення до правди протистоять пануючим у суспільстві лицемірству і фальші.

Герой роману — сімнадцятирічний юнак — мріяв про те, щоб коли-небудь з’явився нарешті письменник, з яким хотілося б зв’язатися по телефону, порадитися і взагалі поговорити відверто.

Мені зараз теж сімнадцять років, тому і вибрала я саме цей твір. Чимось мені подобаються цей твір і його герой.

Холден Колфідц один із перших дерзнув обвинуватити сучасну йому Америку в самовдоволенні, лицемірстві, душевній черствості. Головне обвинувачення, яке селінджеровський підліток кидає навколишньому світу, — це звинувачення у фальші, у свідомій, а тому особливо огидній удаваності.

На початку роману коло життєвих спостережень героя достатньо вузьке, але наведені приклади занадто яскраві, щоб ними зневажити. Ось Холден згадує про директора однієї з приватних шкіл, де він учився, який нудотно посміхався всім і кожному, але насправді дуже добре знав різницю між багатими і бідними батьками своїх підопічних.

Після багатьох нагадувань і попереджень Холдена виключають із Пенсі за неуспішність, і йому має бути безрадісний шлях додому, у Нью-Йорк. До того ж він як капітан шкільної збірної команди фехтувальників щойно непрощенно оскандалився. У вагоні метро він від розсіяності забув спортивне спорядження своїх товаришів, і всю команду зняли зі змагань. Є від чого прийти в зневіру і сприймати усе навколо себе винятково в темному світлі.

Але, можливо, Холден Колфілд — у деякому роді юний мізантроп, що бурчить на весь світ через причини суто егоїстичної властивості?!

Часом Холден дозволяє собі зовсім непростимі витівки: він може пустити дим сигарети в обличчя симпатичної йому співбесідниці, голосним сміхом образити кохану дівчину, глибоко позіхнути у відповідь на дружні умовляння прихильного до нього викладача. «Ні, я все-таки ненормальний, слово честі», — ці слова не випадково рефреном звучать у романі Селінджера.

Проте, з іншого боку, зрозумілий і віковий максималізм Холдена Колфілда, зрозуміло його ненаситне прагнення до справедливості і відкритості в людських відносинах.

Холдена ніяк не назвеш добре вихованим юним джентльменом; він буває і ледачий, і без особої на те потреби брехливий, непослідовний і егоїстичний. Але сама щирість героя, готовність розповісти про усе без потайки компенсує багато хиб його нестійкого характеру.

Вдивляючись у майбутнє, він не бачить нічого, крім тієї сірої щоденності, що вже стала долею переважної більшості його співвітчизників, так званих благополучних середніх американців.

Однак, внутрішня криза Холдена наростає, його психіка не витримує, наступає нервовий зрив, але розум Холдена працює чітко, і його відвідують невластиві йому колись думки. В останніх главах роману він має вигляд вже набагато терпиміший і розсудливіший. Холден починає помічати і цінувати такі позитивні якості, як приязність, привітність і вихованість, настільки поширені серед його співгромадян у повсякденному спілкуванні.

Бунт Холдена доводить до логічного завершення не він сам, а його молодша сестра Фібі, яка готова кинутися назустріч новому життю.

Брат і сестра Колфілди залишаються в Нью-Йорку, тому що бігти завжди простіше, ніж, зібравшись із духом, продовжувати відстоювати гуманістичний ідеал — нехитрий, очевидний і важкодосяжний, як і всі романтичні мрії юності.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар