«Душа парила ввысь и там звезду нашла» (за лірикою О. О. Блока)

О, я хочу безумно жить!

Все сущее — увековечить,

Безличное — очеловечить,

Несбывшееся — воплотить!

О.Блок

Блок! Без нього я не можу уявити нашу велику літературу ні в минулому, ні в сучасному, ні в майбутньому. Володимир Маяковський писав: «Творчість Олександра Блока — ціла поетична епоха». Блок ніби з’єднує два століття російської культури.

У ранніх віршах він продовжує традиції інтимної лірики Жуковського, Фета, потім у його поезії з’являються мотиви, близькі віршам Лєрмонтова:

Я, отрок, зажигаю свечи,

Огонь кадильный берегу,

Она без мысли и без речи

На том смеется берегу.

Останні твори перегукуються з творчістю Маяковського і знаменують початок нової поезії:

Встану я в утро туманное,

Солнце ударит в лицо.

Ты ли, подруга желанная,

Входишь ко мне на крыльцо?

Настежь ворота тяжелые!

Ветром пахнуло в окно!

Песни такие веселые

Не раздавались давно.

Підйом революційного руху на грані двох століть вдихнув у Блока нові творчі сили. Усе частіше і частіше поет звертається до соціальних проблем:

Еще прекрасно серое небо,

Еще безнадежна серая даль,

Еще несчастных, просяних хлеба,

Никому не жаль, никому не жаль!

Поет говорить про необхідність активізувати діяльність народу:

И предок царственно-чугунный

Все так же бредит на змее.

И голос черни многострунный

Еще не властен на Неве.

Царське самодержавство в образі пам’ятника Петру І («Медного всадника») протипоставлено музиці народного протесту.

Блок вірить у революцію, придивляється до народу.

Я верю: новый век взойдет

Средь всех несчастных поколений.

Він говорить: «Є Росія, яка, вирвавшись з однієї, революції, жадібно дивиться в очі другій».

У ці роки поет широко ставить проблему людини, пише про долю народу:

В голодной и большой неволе:

И день не в день, и год не в год.

Когда же всколосится поле,

Вздохнет униженный народ?

Тут звучать некрасівські нотки, некрасівський біль за долю знедоленого народу. Олександр Блок не закликає до відкритої боротьби, але питання, поставлене у категоричній формі, сприймається як заклик. Усе просто, ясно, зрозуміло.

У своїй поезії Блок йде від земногодо піднесеного. У вірші «О доблестях, о подвигах, о славе» поет пише про земну любов, про реальну жінку, яка пішла від коханого. Любима жінка викликає в друга не гнів, не розчарування, а тривогу за її долю.

Не знаю, где приют своей гордыне

Ты, милая, ты, нежная, нашла...

У віршованому циклі «Вольные мысли» Блок пише про велике почуття людини, з єднаної з навколишнім світом, із природою. Це злиття зі світом, незважаючи на смуток у віршах, шукало виходу в майбутньому. «Якщо ви любите мої вірші, — писав поет, — подолайте в них отруйність, прочитайте в них про майбутнє».

Земное сердце стынет вновь,

Но стужу я встречаю грудью.

Храню я к людям...

Неразделенную любовь.

Но за любовью — зреет гнев,

Растет презренье и желанье

Читать в глазах мужей и дев

Печать забвенья...

В роки, коли жив Блок,

у Росії відбувалися великі історичні перетворення. Тонкий художник, який гостро реагував на навколишнє життя, поет не міг не звернутися до теми батьківщини:

Русь опоясана реками

И дебрями окружена,

С болотами и журавлями,

И с мутным взором колдуна.

Звертаючись до Росії, поет виражає впевненість: «Не пропадешь, не сгинешь тьі».

Олександр Блок — лірик. Тому й осмислення батьківщини в нього своєрідне, ліричне. Він не спостерігає за нею як сторонній глядач, а сам є її часткою, відчуває її біль, радіє разом із нею:

Россия, нищая Россия,

Мне избы серые твои,

Твои мне песни ветровые —

Как слезы первые любви.

Ліричний герой, який злився воєдино з батьківщиною, оглядається на минуле, живе її майбутнім: «Усе, що було, усе, що буде, обступило мене: ніби ці дні живу я життям усіх часів, живу музикою моєї батьківщини».

Блок бачив Росію в постійному русі. «Росія — буря», — говорив він.

Закат в крови!

Из сердца кровь струится.

Плачь, сердце, плачь...

Покоя нет! Степная кобылица

Несется вскачь!

Тема батьківщини складає зміст всієї його творчості. Смуток, зневіра, песимістичні ноти в поезії Блока були викликані усвідомленням безвиході, у яку зайшов старий світ. Коли поет осмислив зміст прийдешніх змін, у його поезії зазвучали життєстверджуючі ноти, які переросли в гімн батьківщині. Поет завжди вірив у світ «прекрасный и человечески простой». Він був упевнений, що «трудное надо преодолеть, а за ним будет ясный день»:

Пусть душит жизни сон тяжелый,

Пусть задыхаюсь в зтом сне, —

Быть может, юноша веселый

В грядущем скажет обо мне:

Простим угрюмство — разве это

Сокрытый двигатель его?

Он весь — дитя добра и света,

Он весь — свободы торжество!

Таким Олександра Блока сприймають нині читачі у всьому світі.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар