«Еней був парубок моторний…» за поемою І. Котляревський «Енеїда»

Ще за життя І. Котляревського його поема «Енеїда» мала велику популярність, популярна вона й досі. Читаючи «Енеїду», ми не тільки сміялись з панства та чиновництва, а й захоплювалися доблестю й відданістю Батьківщині героїв-троянців, в образі яких автор змалював українських козаків.
З троянської громади особливо виділяється Еней.
Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак.

Очоливши втікачів з Трої, він пустився морем у далеку подорож — шукати Італію, щоб заснувати там нове царство. На жаль, «завзятіший од всіх бурлак» на початку поеми виявляється нам дещо легковажним. Забувши про важливе державне завдання, він зводить з розуму Дідону, а потім з байдужістю кидає її.
Енея супроводжують невдачі, горять його кораблі, і бачачи це, він, «голову піднявши вгору, кричав, опарений мов пес».
Далі ставлення до героя змінюється, бо змінюється він сам. Тепер ми бачимо його хоробрим ватажком, величним і мудрим державним діячем. Він дбає про своє військо й намагається припинити пролиття крові. На полі бою Еней «прямий, як сосна, величавий, бувалий, здатний, тертий, жвавий». Він і його воїни — хоробрі патріоти, готові «до останньої каплі крові свою свободу боронить».

«Енеїда» Котляревського сповнена патріотичної гордості за український народ. І хоча читаємо ми її з веселою усмішкою, проте захоплюємося мужністю й хоробрістю Енея і його війська, адже вони — «наші смілії вояки».

(2)

З часів Котляревського українське письменство набуває характеру новочасної літератури, стає дедалі ближчим до реального життя, більше відповідає його нагальним потребам. І мовою, і способом висловлювання воно наближається до народу, охоплює всі його верстви, входить глибше в душу народу, рухає естетичну думку, підносить нові ідеали, збільшує засоби духовної сили для боротьби за нові ідеали.
«Енеїда» — це надзвичайно оригінальний твір, що ґрунтувався, з одного боку, на творі античного автора Вергілія, а з другого — на традиціях давньоукраїнської книжної барокової традиції вісімнадцятого століття. За жанром цей твір — травестійна бурлескна поема. Травестія — це перевдягання, і дійсно, Котляревський всіх героїв античної поеми переодягає в українські строї, надаючи фабулі суто українського колориту. Внутрішня сутність бурлеску й травестії полягає в різкому контрасті між темою й характером її розкриття. Так, І. Котляревський, беручи за основу високу поему Вергілія, передає фабулу цієї поеми в суто народному гумористичному ключі. Та він не ставить собі за мету принизити класичний сюжет. Його завдання полягало в тому, щоб яскраво відобразити в поетичному творі, писаному близькою до народної мовою, побут українського селянства.

Ми знайомимося з образом Енея з його самохарактеристики:
Я — кошовий Еней, троянець —
Скитаюсь по миру, мов ланець.
А автор характеризує головного героя своєї поеми таким чином:
Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.
З цієї характеристики зрозуміло, що являє собою тип українського мандрівного дяка, розумного й освіченого, але не пристосованого до проживання на одному місці, позбавленого будь якого майна, а отже, цілковито вільного мандрівника — ланця. З другого боку, Еней — це й тип козака-запоріжця, життя якого триває в постійних мандрах і битвах, і який тільки на деякий час пристає до домівки, щоб перезимувати. Автор співчутливо ставиться до Енея, хоч і підсміюється з нього подеколи.
Еней постає як вільний козак, «моторніший за всіх», гульвіса, який « вміє бісики пускать», тобто легко зводить жінок, кидає їх, щоб мандрувати далі, й зовсім цим не переймається. Це чоловік без певних моральних принципів, без докорів сумління, але веселий і завзятий, а отже, виписаний у суто бурлескному ключі.

У потрібний час гультяй Еней може виявити спритність, винахідливість, військову хоробрість, бо він достатньо обізнаний з військовим ремеслом. Та й гультяйство йогр — тільки тимчасове, спричинене нудьгою й пошуком пригод.
Письменник висміює пристрасть свого героя до алкогольних напоїв, говорячи, що Еней «купався в бразі», зображує дивовижну «забудькуватість» козака, який за святкувіанням може на кілька років забути мету своєї мандрівки, доручення державного значення. Та, з другого боку, він підкреслює розум і кмітливість Енея, який прославився «умом і хоробрістю своєю».
Головний герой поеми має суперечливу вдачу: то він сміливий, то «піджав хвіст, мов собака, мов Каїн, затрусивсь увесь». То він «хлопець хоть куди козак», а то боягуз і плаксій. Та йому можна пробачити його дрібні недолік, бо він
...моторний,
ласкавий, гарний і проворний,
І гострий, як на бритві сталь.
Крім того, це дотепний козак-веселун, жартівник, який любить посміятися, порадіти, насолодитися життям. Це теж одна з рис, якими відзначалися козаки-запорожці.

У другій частині поеми Еней — це хоробрий отаман, дипломат, мудрий державний діяч-організатор і дбайливий батько-комайдир, який піклується про'Своїх воїнів. Навіть коли всі вони відпочивають, він залишається недремним:
Еней один не роздягався,
Еней один за всіх не спав;
Він думав, мислив, умудрявся...

Крім того, він поважає своїх воїнів, не вважає нижчими за себе, оскільки звертається до них за порадою в скрутну хвилину. Еней не чваниться і вірить, що перемога над ворогами — спільна справа.

Поет описує, що в бою Еней виступає одчайдушним і великодушним до переможених, бо він — «правдивий чоловік», який «к добру натури склонний», щедрий і «як бува у нас, хотів останнім поділиться».
Завдяки всім своїм якостям Еней користується повагою й любов'ю троянців. Він — тип справжнього українського козака: «Прямий, як сосна, величавий, бувалий, вдатний, тертий, жвавий». А в гніві козак порівнюється із лютим вихором в пісках пустель, такий він нестримний.
Проаналізувавши образ Енея, ми можемо зробити висновок, що це — збірний образ запорозького ватажка, в якому втілено певні національні риси українського характеру.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар