Фантастичні образи у романі М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Михайло Булгаков — письменник із незвичайною долею: основна частина його літературної спадщини стала відома світу тільки через чверть століття після його смерті. При цьому останній його роман — «Майстер і Маргарита» — приніс автору світову славу.

На мій погляд, своєрідність роману «Майстер і Маргарита» полягає в тому, що він вимагає від читача виходу за межі повсякденних естетичних уявлень і відомостей. Інакше частина художнього змісту роману залишається невидимою, а деякі його сторінки можуть здатися не більш ніж породженням дивної фантазії автора.

Диявол був нерідким гостем на сторінках літератури двадцятих років, його відразу «упізнавали» читачі. Зовнішня подібність із Мефістофелем була підкреслена й ім’ям «Воланд», що зустрічається в «Фаусті» як одне з імен диявола. Через десятиліття, під час авторських читань, реакція була вже зовсім іншою. Змінився літературний і суспільний фон: поглибилась й ускладнилась роль Воланда в завершеному романі, який ставав, як усвідомлював сам автор, підсумком його драматичної долі. Слухачами володіла величезна напруга, бажання зрозуміти, «що б це значило». Необхідно зауважити, що Булгаков у своєму романі досить точно описав невпізнанність Воланда усіма, крім Майстра і Маргарити. Ніби завбачуючи реакцію читача, автор устами Майстра розповів, що той пробував читати свій роман «декому, але його і половини не розуміють».

Перші слухачі роману — сучасники автора — були надмірно зосереджені на розгадуванні Воланда, налякані мимовільними асоціаціями, до яких вела їх всемогутність героя в покаранні одних і заохоченні інших персонажів роману. Для мене ж «сатанізм» Воланда очевидний так само, як і божественність Ієшуа. Адже з цього випливає, що Воланд — герой негативний. Можливо, моя думка помилкова, але я вважаю, що це не так. Людина зобов’язана знати свої вади, пізнати самого себе, побачити в собі негативне. Повинна сказати, що, судячи із власного досвіду, це дуже важко, тому що зло здатне сховатися в найпотаємніших кутках підсвідомості, просто зникнути, ледь показавшись, і навіть прийняти видимість добра. І в цьому випадку зустріч з Воландом необхідна. Він «виверне» душу і «вийме» із неї назовні усе те, про що не підозрюєш сам. Так, це не завжди приємно, скоріше, завжди неприємно. Це може довести людину до відчаю і навіть лишити розуму, але це необхідно кожному з нас.

Створюючи фігуру Воланда, Булгаков спирався на величезну літературну традицію, що змінила середньовічні уявлення про диявола і злих демонів, інакше сформувавши, як писав В. М. Жирмунський, «загадковий і складний, опоетизований і фантастичний світ надприродних істот... безсмертних, але відкритих пристрастям і стражданням, а головне — непідвладних однозначній оцінці з погляду традиційних критеріїв добра і зла. Ці істоти виявляються таємничо пов’язаними з людиною: вона Може вступати з ними в спілкування і навіть підкоряти своїй волі, хоча б на час». Автор роману спирався на прадавні книги, які розкривають сутність добра і зла — Старий Заповіт, Талмуд, на багато інших, далеко не в повному обсязі нам ще відомих. Там він знайшов, очевидно, і таку функцію Воланда, яка дивує сьогоднішнього навіть досвідченого читача: чому саме Воланд виконує волю Ієшуа щодо долі Майстра? Адже в Старому Заповіті Сатана ще не ворог Бога і людей, яку Новому Заповіті, а земний адміністратор божественного правосуддя, щось на зразок судового виконавця. Дослідження показують, що тут, як і в давньосхідній книжності, місце Сатани визначається нерідко як місце управителя світу, тобто речей земних і тимчасових, на противагу тому, хто відає вічним і духовним.

Отже, підбиваючи підсумки, хочу зауважити, що Воланд — фантастичний персонаж. Але коли нам необхідна зустріч із ним, ми завжди знайдемо його в собі. І він завжди підкаже, за яку справу, вчинену нами, ми зобов’язані відповідати, щоб це зло не росло, не множилося, не перетворилося в глобальну катастрофу.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар