Філософські роздуми Г. Сковороди про людське щастя

Кожна людина хоче бути щасливою, кожна шукає щастя. Та далеко не кожен здатний відповісти на питання, що таке щастя. Справді, це філософське питання, і відповідь на нього не може бути однозначною. Відомий український філософ Григорій Сковорода теж робить спробу пояснити поняття щастя і робить це відповідно до свого філософського сприймання життя загалом та природи людини зокрема.

Вихідним пунктом думок Г. Сковороди про щастя можна вважати слова Грицька з діалогу про душевний спокій: «Ти зі своїми забаганками подібний до верби, що бажає бути в однім часі й дубом, і кленом, і липою, і березою, і хвиґою, і маслиною, і дактилем, і рожею, і рутою, сонцем і місяцем». Суперечливі бажання, вважає філософ, стоять на перешкоді в осягненні щастя. Усі ми нещасливі, але щастя для всіх можливе, близьке й доступне. Щастя не в багатстві і не в здоров’ї. Шукання їх згубило чимало людей, а щастя не робить нещасливим. Тому «властиве щастя ні у визначнім уряді, ні в тілесних талантах, ні в гарнім краї, ні в славнім віці, ні у високих науках, ні в багатих достатках». Воно скрізь і ніде. Воно подібне до сонячного світла, треба тільки відчинити вхід для нього у свою душу. Воно живе у внутрішньому спокої нашого серця, а спокій, на думку Сковороди, полягає у згоді з Богом.

Як же може людина знайти щастя, як може досягти внутрішнього спокою? Слід розібратися в том, що письменник взагалі вважає спокоєм душі. Спокій, зазначає він, можна знайти в тому, що нам природжене, тоді, коли ми підемо за своєю природою. Природність, сродність — це надзвичайно важливий закон людського життя, який людина повинна зрозуміти і якого мусить дотримуватися. «Який солодкий труд, коли він природжений, з якою веселістю гонить за зайцем швидка собака! Яке захоплення, як вона отримає гасло для ловів! Скільки має приємності бджола, збираючи мед! За мед умертвляють її, але вона не перестане трудитися. Солодкий для неї, як мед, і солодший від меду труд. Для нього вона народилася». Філософ відзначає, що є люди, народжені для малярства, архітектури, медицини, але є також люди, народжені для життя серед книг. «Хто шпетить і насилує всякий обов’язок? — питає Сковорода і відповідає. — Не природженість. Хто вмертвляє науки й мистецтва? Не природженість. Хто знеславив священичий і чернечий стан? Не природженість. Вона є отрутою й убійником кожного стану. Вчителю, йду за тобою. Йди краще ори землю чи носи зброю, займайся купецькою справою або своїм майстерством. Роби те, до чого ти нарожений!»

Як можемо ми сприйняти в наш час думки талановитого українського філософа про людське щастя? Звичайно, ми можемо з ним погодитися. Адже кожна людина може бути щаслива тільки тоді, коли її заняття приносить їй насолоду, коли вона є прекрасним фахівцем, коли справа її цікавить. Тоді вона почувається органічно й розкуто щохвилини свого життя. Коли ж людину присилувано до чогось, коли вона змушена займатися чимось чужим для себе, неприємним, то ніщо не може приносити задоволення, людина весь час відчуває внутрішню забутість, неорганічність, вона знервована і не може зробити щасливими інших. Не може бути хорошим вчителем той, хто не любить дітей, не любить свій предмет. Від нього стає холодно й незатишно, бо нещасливим є він сам. І артист, що не має таланту, може сіяти навколо себе тільки заздрість і холод. І навіть хлібороб, який без натхнення сіє хліб, ніколи не збере великого врожаю, а хліб його не буде смачним. А подивіться, яким щастям сяють люди, що знайшли себе у житті! До них приємно звертатися, вони компетентні й увічливі, радо діляться своїми знаннями. Це люди, які знають собі ціну!

З розумінням Сковородою поняття про людське щастя та сродність пов’язана і його педагогічна теорія. Визначне місце в освіті та вихованні молодої людини філософ відводив природі: «Від природи як матері легенько доспіває наука. Сокола навчиш швидко літати, але не черепаху. Орла в одну мить навчиш дивитися на сонце і забавлятися, але не сову… Всяке діло доспіває, коли вона (природа) кермує. Тільки не перешкоджай їй, а коли можеш, відвертай перешкоди й нібито прочищай їй дорогу: дійсно вона сама довершить чисто та вдатно… Яблуню не вчи родити яблука, вже сама природа її навчила… Учитель і лікар — це не вчитель і лікар, а тільки служебник природи, єдиної та справжньої лікарки й учительки». Свої педагогічні погляди митець виклав у трактатах «Благородний Еродій» та «Убогий жайворонок». Він писав, що в кожній людині ще змалку закладені великі творчі здібності. Завдання педагога полягає передусім у тому, щоб ці здібності розпізнати та розвинути: « Клубок сам собою поточиться з гори, забери тільки йому камінь спотикання. Не вчи його котитися, а тільки допомагай».

Сковорода вважав, що природа людини полягає в її серці, а тому природне виховання повинне звертатися не до розуму, а до серця, з якого виростає все духовне життя людини.

Отже, по-своєму розкриваючи поняття людського щастя, Сковорода накреслює і тенденції, які надалі розвинулися в прогресивних напрямках педагогіки. Щастя митець вбачає в органічному існуванні людини зі світом і самою собою, у самопізнанні й саморозумінні, віднайденні свого призначення, свого життєвого шляху. Кожному з нас слід осмислити, у чому полягає його особисте життєве призначення, його сродність, у чому він може віднайти своє щастя.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар