«Герой нашого часу» — роман психологічний і філософський

Вершина творчості Лєрмонтова — соціально-психологічний роман «Герой нашого часу». Головна дійова особа роману — офіцер Григорій Печорін, прекрасно освічена, багата молода людина, яку вислали із Петербурга в діючу армію на Кавказ. Епізоди його життя на Кавказі складають зміст роману, який побудований з п'яти повістей: «Тамань», «Максим Максимович», «Бела», «Княжна Мері», «Фаталіст».

Печорін — «зайва людина». Поводження його незрозуміле оточуючим людям, тому що вони мають звичайну, поширену в дворянському суспільстві точку зору на життя. Печорін міг бути блискучим офіцером. Він сміливий, не боїться небезпеки і смерті, у нього залізна воля. Але він не шукає військової слави і не робить військової кар'єри. Свої сили й енергію він витрачає на пусті вчинки. Його життя не має мети він ставить життя в залежність від випадку, примхливого бажання і перетворює його на гру. Розчарованість у світському товаристві Печорін переносить на все навколишнє. На страждання і радощі інших людей він дивиться «тільки у відношенні до себе» Відкидаючи сучасну дійсність, він захищає тільки свою особисту свободу, свободу своєї волі. Так позначається його індивідуалістична психологія.

Вчинки Печоріна, примушуючи страждати інших, не роблять і його щасливим. Він нещасний самотній. Його холодний розум невпинно судить усіх і самого себе. У той же час у його душі живе потреба в коханні й співчутті. У ньому кипить енергія йому хочеться активної дії, він розуміє, що в нього могло бути «призначення високе». Але докласти своїх сил до суспільно-корисної справи в його час було неможливо.

Кипуча діяльність Печоріна пуста і марна, вчинки дрібні. Час поставив його перед вибором: «або рішуча бездіяльність, або діяльність без мети».

Незважаючи на те, що Печорін так і не знайшов головної, гідної його цілі в житті — і в цьому одне із джерел трагізму його долі, — було б невірно стверджувати, що в нього взагалі немає серйозних занять. Одне з них — розуміння природи і можливостей людини. Звідси — нескінченний ланцюг психологічних і морально-філософських експериментів над собою й іншими. Він обмірковує свої вчинки, він сам — неабияка особистість, він постійно зіставляє свою поведінку з «призначенням високим».

Думаючи про свободу як головну для нього цінність, Печорін запитує себе: «Чому мені так дорога вона? Що мені в ній? Куди я себе готую? Чого чекаю

від майбутнього?» На жодне з цих запитань у нього немає відповіді, але їхня постановка в умовах всебічно закріпаченої Росії говорила сучасникам, та й не тільки їм, багато про що.

У повісті «Фаталіст» поведінка Печоріна набуває філософського осмислення. Пружиною подій стає суперечка про те, чи визначена заздалегідь доля людини чи ж вона вільна у своїх діях. Офіцер Вулич розуміє приречення долі як вираження вищої волі, від якої залежить кожний крок людини, філософським обгрунтуванням поведінки Печоріна стає принцип сумніву. Печорін сумнівається в усьому: в існуванні визначеної наперед долі, а отже, і Бога; у необхідності добра як умови людського життя; у всіх моральних дінностях. Це приводить його до висновку, що єдиною безсумнівною реальністю стає його власне «я». Свободу своєї волі він робить принципом поведінки. Індивідуалізм Печоріна з категорії психологічної переходить у категорію світоглядну, філософську.

Свобода «для себе» обертається й іншим боком — вона спустошує людину, робить її життя безцільним. Така в результаті доля Печоріна, який їде подорожувати в Персію і по дорозі вмирає.

Відношення Лєрмонтова до Печоріна неоднозначне. Лєрмонтов приймає мужню критичну думку Печоріна, що руйнує традиційні погляди, його прагнення до дії і ствердження права на свободу. У цьому в умовах епохи реакції виявилися риси справжнього героїзму. Але філософію індивідуалізму (свободи «для :ебе») Лєрмонтов засуджує як марну і соціально небезпечну.

Творчість Лєрмонтова стала етапом у розвитку російської громадської думки. Художні відкриття Лєрмонтова (нові форми лірики, реалістичний психологічний аналіз, діалектичне розкриття характерів, аналіз філософської концепції життя) проклали дорогу поезії Некрасова, Блока, Маяковського, прозі Тургенєва, Толстого, Достоєвського.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар