Гімн піднесеному, одвічному почуттю кохання (за повістю О. І. Купріна «Олеся»)

Познайомившись із творчістю О. І. Купріна, я відзначила для себе основну тему його творів — це оспівування чистого, непорочного, великодушного кохання.

Я перегорнула останню сторінку повісті «Олеся» — моєї улюбленої повісті О. І. Купріна.

«Олеся» глибоко зворушила мене, я вважаю цю повість гімном сильному, чистому коханню, яке, на мій погляд, повинне бути в житті кожної людини. Я говорю про кохання Олесі до Івана Тимофійовича. Ці люди такі різні: Олеся — «цільна, самобутня, вільна натура, її розум, одночасно ясний і обкутаний непохитним посереднім марновірством, по-дитячому невинний, але і не позбавлений лукавого кокетства гарної жінки», а Іван Тимофійович — «людина добра, але тільки слабка». Вони належать до різних соціальних прошарків: Іван Тимофійович — освічена людина, письменник, який приїхав у Полісся «спостерігати звичаї», а Олеся — «відьмака», неосвічена дівчина, яка виросла в лісі.

Але, незважаючи на ці розходження, вони покохали один одного. Проте їхнє кохання було різним: Івана Тимофійовича привернули краса, ніжність, жіночність, наївність Олесі, а вона, навпаки, усвідомлювала усі його вади і знала, що їхнє кохання приречене, але, незважаючи на це, кохала його усією своєю палкою душею так, як тільки спроможна кохати жінка. Її кохання викликає в мене замилування, тому що Олеся заради коханої людини була готова на все, на будь-яку жертву. Адже заради Івана Тимофійовича вона пішла до церкви, хоча знала, що це закінчиться для неї трагічно.

А от кохання Порошина я не вважаю таким же чистим і великодушним. Він знав, що може трапитися нещастя, якщо Олеся піде до церкви, але не зробив нічого, щоб зупинити її: «Раптом жахливе передчуття охопило мене. Мені нестримно захотілося побігти слідом за Олесею, наздогнати її і просити, благати, навіть вимагати, якщо потрібно, щоб вона не йшла в церкву. Але я стримав свій несподіваний порив...». Іван Тимофійович, хоча і кохав Олесю, але в той же час боявся цього кохання. Саме цей острах перешкоджав йому одружитися з нею: «Одна лише обставина лякала і зупиняла мене: я не смів навіть уявляти собі, якою буде Олеся, одягнена в сукню, як вона розмовлятиме у вітальні з дружинами моїх товаришів по службі, витягнута з цієї чарівної рамки старого лісу».

Трагедія кохання Олесі й Івана Тимофійовича — це трагедія людей, які «виломилися» із свого соціального середовища. Трагічна доля самої Олесі, адже вона різко відрізнялася від перебродських селян насамперед своєю чистою, відкритою душею, багатством внутрішнього світу. Саме це породило ненависть до Олесі черствих, обмежених людей. І, як відомо, люди завжди намагаються знищити того, кого вони не розуміють, того, хто від них відрізняється. Тому Олеся змушена розлучитися з коханим і втікати з рідного лісу.

Не можна не сказати також про літературну майстерність О. Купріна. Перед нами чудові пейзажі природи, портрети героїв, їх внутрішній світ, характери, настрої — усе це глибоко вразило мене. Повість «Олеся» — це гімн прекрасному, одвічному почуттю кохання й уособлення найчарівнішого і найдорожчого, що може бути в житті кожного з нас.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар