Гортаючи книгу Ореста Субтельного

Що таке історія? Це розповідь про минуле та про його вплив на сучасність. Як кожна розповідь вона може бути цікавою й нецікавою, довгою або короткою, страшною чи смішною. А ще історія може бути правдивою й неправдивою.

Нещодавно мені до рук потрапила книга Ореста Субтельного «Україна. Історія». Я гортав її, і здавалося, що сторінки обпікають мені пальці. Хіба є у світі ще один народ, який зазнав би таких знущань і тортур, перед якими пекельні муки здаються дитячою забавкою? Мабуть, що ні. Я порадив ознайомитися з цією книгою своїм батькам, які вивчали історію ще за радянськими підручниками. І мої батьки переконалися: їх не просто одурювали протягом багатьох років, а ще й безсоромно одурювали.

Сьогодні настав час учитися історії, і Орест Субтельний може вважатися одним із найкращих учителів. Сьогодні ми вочевидь бачимо наслідки російського панування в Україні. Саме наслідки тоталітарного режиму гальмують сьогодні нашу економіку, науку, культуру. Нам, громадянам незалежної України, треба лікуватися, і лікуватися ретельно й серйозно. Вигартувавши слово істини, Орест Субтельний дає нам безліч рецептів такого лікування.

Марксистські вчені, а з ними й широкий загал вважали Україну майже споконвічною частиною незграбного величезного механізму — Росії. Така точка зору культивувалася аж донедавна. Коли я прочитав книгу «Україна. Історія», то зрозумів, що наша держава — то дуже давнє утворення, яке завжди тяжіло до самостійності, але завжди опинялося під владою наступного хижака — Австро-Угорщини, Польщі, Румунії, Росії, Радянського Союзу. Народ, сповнений незліченних талантів, мав підкорятися своїм володарям, гаючи час для національного громадсько-політичного розвитку і науково-культурного вдосконалення. Не в останню чергу до цього спричинило географічне положення України . Прагненням десятків поколінь українців була саме незалежність від будь-яких доброзичливих «хазяїв». Не треба думати, що наші предки сиділи, склавши руки. Супроти грізного ворога завжди виходили найкращі. Слід згадати хоча б героїв минулого, двадцятого століття: Симона Петлюру, Степана Бандеру, бійців української повстанської армії та багатьох інших. Дякувати Богові, тепер уже не вдасться викривити історичну пам’ять нашого народу.

У постскриптумі до книги «Україна. Історія» Орест Субтельний зазначив, що центральними темами його оповіді стали бездержавність і постійний чужоземний контроль над соціально-економічними процесами в Україні. Саме висвітлення цих тем великою мірою допомагає читачеві зрозуміти, чому така багата країна була постійно убогою й нещасливою, чому почуття національної ідентичності було таким слабким серед українців і чому вони були практично непомітними у світовій спільноті.

Я вважаю, що сьогодення є вирішальним етапом випробовування України й українців незалежністю. Протримаємося — будемо панувати «на своїй сторонці», не втримаємо нашого святого прапора — будемо винищені до ноги. На мій погляд, питання стоїть саме так, молоді українці за таких умов мають стати ‘ передовим загоном боротьби за незалежність України — вічної й неподільної держави, що лежить у самому центрі Європи. Ми маємо добрі взірці, і ми не схибимо. Ми клянемося, що майбутнім історикам не буде соромно за нас — українців третього тисячоліття.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар