Горький «На дні»

Драматургія - найдавніший жанр літератури. Вона привертає до себе увагу людей перш за все своєю наочністю. Дія розгортається перед очима глядачів, вони спостерігають динаміку сюжету, будучи учасниками подій. Книга не може дати тій повноти відчуттів, яку ми отримуємо в театрі. Для авторів і критиків ж зал є експериментальної майстерні, в якій, спостерігаючи за реакцією публіки, можна судити про достоїнства і недоліки, про актуальність п’єси. Хоча ми знаємо багато прикладів того, як прекрасні драматичні твори, що зазнають провали на прем’єрах, знаходили згодом довге сценічне життя.

П’єси Горького відразу і беззастережно приймалися публікою з захопленням. Його драматичні твори: “Міщани”, “Дачники”, “На дні” не сходять зі сцен російських театрів. Горький є найбільшим драматургом двадцятого сторіччя.

Чим же пояснюється такий успіх його творів у глядачів? Напевно, своєю глибокою гуманістичної ідеєю - вірою в існування на Землі щастя, добрих і чесних людей, гарячих сердець, що рвуться до боротьби з навколишнього несправедливістю. Горький писав про те, що бачив навколо: про бідність, пияцтво, жорстокості звичаїв. Оповідання велося без найменших прикрас.

Вінцем творіння Горького-драматурга є п’єса “На дні”. Босячнею, зображене в його творі, було великим соціальним явищем кордону дев’ятнадцятого-двадцятого століть. Але тим не менш жоден письменник не звертався до трагедії життя цього шару російського суспільства.

Автор почав писати п’єсу в Нижньому Новгороді, де, за спостереженням сучасника Горького, Розова, знаходилося найкраще і зручне місце для збігу всякого наброду людей … Цим пояснюється реалістичність персонажів, їх повну схожість з “оригіналами”.

Олексій Максимович Горький досліджує душу і характери босяків з різних позицій, в різних життєвих ситуаціях, намагаючись зрозуміти, хто ж вони, що призвело настільки різних людей на “дно” життя . Автор намагається довести, що нічліжників - звичайні люди: вони мріють про щастя, вміють любити, співчувати, а головне - мислять.

За жанром п’єсу “На дні” можна віднести до філософської, адже з вуст героїв ми чуємо цікаві умовиводи, часом цілі соціальні теорії. Наприклад, Барон тішиться тим, що “нічого чекати … Я нічого не чекаю! Всі вже … було! Минуло - закінчено! .. ” Або Бубнов: “Ось я - випив і - радий!”

Але справжній талант до філософствування проявляється у Сатіна, колишнього телеграфного службовця. Він розмірковує про добро і зло, про совість, про призначення людини. Іноді ми відчуваємо, що він - рупор автора, більше в п’єсі нікому так доладно і розумно сказати. Його фраза “Людина - це звучить гордо!” стала крилатою.

Але Сатин цими міркуваннями виправдовує своє становище. Він є своєрідним ідеологом “дна”, обгрунтовуючи його існування. Сатин проповідує презирство до моральних цінностей: “А куди вони - честь, совість? На ноги, замість чобіт не одягнеш ні честі, ні совісті … ” Глядачів вражає картяр і шулер, який міркує про правду, про справедливість, недосконалість світу, в якому сам є ізгоєм.

Але всі ці філософські “шукання” героя - лише словесна дуель з його антиподом за світоглядом, з Лукою. Тверезий, часом жорстокий реалізм Сатіна стикається з м’якими і поступливими промовами мандрівника. Лука наповнює нічліжників мріями, закликає їх до терпіння. У цьому відношенні він істинно російська людина, готова до співчуття і покірності. Такий тип глибоко любимо самим Горьким. Лука не отримує ніякої вигоди від того, що дарує людям надію, ніякої користі в цьому немає. Це - потреба його душі. Дослідник творчості Максима Горького І. Новичі так висловився про Луку: “… він утішає не від любові до цього життя і віри в те, що вона - добро, а з капітуляції перед злом, примирення з ним”. Наприклад, Лука запевняє Анну, що жінка повинна терпіти побої чоловіка: “Потерпи ще! Все, мила, терплять “.

Несподівано з’явившись, так само раптово Лука і зникає, відкривши в кожному жителеві нічліжки його можливості. Герої задумалися про життя, несправедливості, своєї безвихідній долі.

Тільки Бубнов і Сатин примирилися зі своїм становищем нічліжників. Бубнов відрізняється від Сатіна тим, що вважає людини нікчемності істотою, а значить, гідним брудної життя: “Люди всі живуть … як тріски по річці пливуть … будують будинок … тріски геть …”< br> Горький показує, що в озлоблення і жорстокому світі залишитися в живих можуть тільки люди, що міцно стоять на ногах, які усвідомлюють своє становище, не нехтують нічим. Беззахисні ж нічліжників: Барон, що живе минулим, Настя, яка підміняла життя фантазіями, - гинуть в цьому світі. Помирає Ганна, накладає на себе руки Актор. Він раптом усвідомлює нездійсненність своєї мрії, нереальність її здійснення. Васька Попіл, який мріє про світлого життя, потрапляє у в’язницю.

Лука, незалежно від своєї волі, стає винуватцем загибелі цих зовсім не поганих людей: мешканцям нічліжки потрібні не обіцянки, а. конкретні дії, на які Лука не здатний. Він зникає, швидше біжить, доводячи цим неспроможність своєї теорії, перемогу розуму над мрією: “Тако зникають грішники від особи праведних!”

Але Сатин, як і Лука, не меншою мірою є винуватцем загибелі Актора. Адже розбиваючи мрію про лікарні для алкоголіків, Сатин рве останні нитки надії Актора, що зв’язують його з життям.

Горький хоче показати, що, спираючись тільки на свої сили, людина може вибратися з “дна”: “Людина все може … лише б захотів “. Але таких сильних характерів, які прагнуть “на волю”, у п’єсі немає.

У творі ми бачимо трагедію окремих особистостей, їх фізичну і духовну загибель. На “дні” люди втрачають свою людську гідність разом з прізвищами та іменами. Багато нічліжників мають клички: Кривий Зоб, Татарин, Актор.

Як же Горький-гуманіст підходить до основної проблеми твору? Невже він визнає всю нікчемність людини, поділ його інтересів? Ні, автор вірить в людей не тільки сильних, а й чесних, працьовитих, старанних. Такою людиною у п’єсі є слюсар Кліщ. Він - єдиний мешканець “дна”, яка має реальні шанси на відродження. Пишаючись своїм робочим званням, Кліщ зневажає інших нічліжників. Але поступово, під впливом промов Сатіна про нікчемність праці, він позбавляється впевненості в собі, опускаючи перед долею руки. У даному випадку вже не лукавий Лука, а Сатин-спокусник придушив надію в людині. Виявляється, що, маючи різні погляди на життєві позиції, Сатин і Лука однаково підштовхують людей до загибелі.

Створюючи реалістичні персонажі, Горький підкреслює побутові деталі, виступаючи геніальним художником. Похмурий, грубе і примітивне існування наповнює п’єсу чимось зловісним, що тиснуть, підсилюючи відчуття ірреальності того, що відбувається. Нічліжка, що знаходиться нижче рівня землі, позбавлена сонячного світла, чимось нагадує глядачеві пекло, в якому гинуть люди.

Жах викликає сцена, коли вмираюча Ганна розмовляє з Лукою. Ця її остання розмова є як би сповіддю. Але розмова переривають крики п’яних картярів, похмура тюремна пісня. Стає дивним усвідомлення тлінність людського життя, зневагу до неї, адже навіть у смертний час Ганні не дають спокою.

Авторські ремарки допомагають нам повніше уявити героїв п’єси. Короткі й чіткі, вони містять у собі опис героїв, допомагають відкрити нам деякі сторони їх характерів. Крім того, у введеної в полотно оповіді тюремної пісні вгадується новий, прихований сенс. Рядки: “Мені і хочеться на волю, так, ех! .. Ланцюг порвати я не можу …”, показують, що “дно” чіпко тримає своїх мешканців, і нічліжників не можуть вирватися з його обіймів, як би не намагалися.

П’єса закінчена, але на головні питання: в чому правда життя і до чого має прагнути людина, Горький не дає однозначної відповіді, надаючи вирішити це нам. Заключна фраза Сатіна: “Ех … зіпсував пісню … дурень “- багатозначна і змушує задуматися. Хто дурень? Повішеним Актор або Барон, що приніс про це звістку?

Йде час, змінюються люди, але, на жаль, тема “дна” залишається актуальною і в наші дні. Через економічних і політичних потрясінь на “дно” життя йде все більше і більше людей. З кожним днем ряди їх поповнюються. Не треба думати, що це невдахи. Ні, на “дно” йде багато розумних, порядних, чесних людей. Вони прагнуть скоріше піти з цього царства темряви, діяти, щоб знову жити повноцінним життям. Але злидні диктує їм свої умови. І поступово людина втрачає всі свої кращі моральні якості, вважаючи за краще віддатися на волю випадку.

Горький п’єсою “На дні” хотів довести, що тільки в боротьбі суть життя. Коли людина втрачає надію, перестає мріяти, він втрачає віру в майбутнє. А для чого тоді жити?

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Вы можете пропустить чтение записи и оставить комментарий. Размещение ссылок запрещено.

Залишити коментар