Гіркі роздуми поета над власною долею під час заслання «Сонце заходить, гори чорніють…»

Усьому світові відомий «Кобзар» великого українського поета Т. Г. Шевченка. Його полум'яне слово й досі звучить у серцях українських людей, закликаючи на боротьбу проти насилля та неправди. Це слово загартоване життям поета. Так судилося, що більшу частину свого життя він провів за межами рідної України. Тричі поет був на засланні, йому випало випробувати свій дух у царській армії, йому заборонялося писати і малювати. Але навіть на чужині завжди перед його очима стояв образ рідної Вітчизни. їй поет присвятив багато ліричних і сповнених суму поезій. Одна з них — це чудовий вірш «Сонце заходить, гори чорніють...».

Поезія була написана 1847 року, коли Шевченка було заарештовано за участь у Кирило-Мефодіївсько-му товаристві й засуджено на десять років служби в царській армії. Милуючись природою в чужому краї, поет думкою лине на рідну землю. Усе здається авторові водночас і знайомим, і далеким. Те ж саме сонце сходить, такі ж чорніють поля, але душа ліричного героя звернена до Батьківщини:
А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.

Зворушує образ зорі. Ніби символ ніжної надії, невгасимої духовної сили та вірності своїй рідній землі виступає вона у вірші:
Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
Чи очі карі тебе Шукають
На небі синім? Чи забувають?

Але найбільший гріх і зрада для поета — забути свою Батьківщину. Разом з нею він переживав усі кривди і приниження, болів серцем за долю українського народу, боровся своїм полум'яним словом за народну правду і щастя.

(2)

Період заслання Тараса Григоровича Шевченка припадає на 1847-1857 роки. Він був заарештований у квітні 1847 року і ув'язнений у казематі «Третього відділу», а згодом відправлений на солдатську службу в Орську фортецю та на півострів Мангишлак. Проте всі ці десять років поневірянь по тюрмах і на засланні творчість допомагала йому знаходити духовну рівновагу в протистоянні солдатській муштрі.
На засланні Т. Шевченко, криючись від наглядачів, написав багато глибокопатріотичних поезій, у тому числі й поезію «Сонце заходить, гори чорніють...» Із поезії можна побачити, що поет ні на мить не переставав думати про свою Батьківщину, душею линув у рідній край. Вірш наповнений глибокими переживаннями ліричного героя з приводу вимушеної розлуки з Батьківщиною:

Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє,
Радіють люде, що одпочинуть,
А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Дивлячись на вечірнєє небо з віконця тюремної камери в Орській фортеці, письменник питає у зірок, чи видно їх зараз на небі України, чи бачать їх чиїсь карі очі:

Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.
Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
Чи очі карі тебе шукають
На небі синім?

Важкий сум, туга за рідною Батьківщиною і зажура з приводу особистої долі бринять у кожному рядку, у кожному слові поезії.
Цей вірш розкриває читачеві душевний стан людини, яка знаходиться далеко на засланні, далеко від близьких та рідних, далеко від тих місць, де вона народилася. Саме тому я вважаю поезію «Сонце заходить, гори чорніють...» одним із наймайстерніших творів Тараса Григоровича Шевченка.

(3)

Тяжка доля судилася Великому Кобзарю Тарасу Григоровичу Шевченку. Він палко любив свою країну, але змушений був залишити її. Постійні арешти, заслання переслідували його все життя.
Темі туги за рідною Батьківщиною присвячений вірш «Сонце заходить, гори чорніють...». Поет тяжко переживає розлуку з Україною, його чутливе серце лине До неї. Тарас Шевченко майстерно передає почуття людини, що змушена перебувати за межами рідної країни:

А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину я, лину, думку гадаю,
І ніби серце одпочиває.

Поет звертається до зірки, що зійшла на небі. Він питає її, чи зійшла вона над Україною, чи бачить цей надзвичайно красивий, мальовничий край.
Природа в його уяві готується до ночі, не чутно пташиного співу, засинає безкрайнє поле. Він розуміє, що в Україні люди незабаром відпочинуть, але немає спокою поетові, йрго серце переповнене любов'ю до Батьківщини:

Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє,
Радіють люде, що одпочинуть...
У цій поезії Тарас Григорович Шевченко майстерно передає переживання митця, дійсного патріота рідної землі, що змушений перебувати далеко від рідної Батьківщини.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар