Гірка доля вигнанця у вірші Б. Лепкого «Видиш, брате мій…»

Поетичне слово Богдана Лепкого — вагомий внесок у скарбницю української літератури. Свої перші вірші письменник почав писати з дитинства. На жаль, до нас не дійшов рукопис його першого твору — поеми про русалок на українській фольклорній основі, який він написав у другому класі гімназії. Та все ж ми маємо можливість ознайомитися з його зрілими творами. Вони тісно переплітаються із долею автора та його життєвими переконаннями. Так, вірш «Видиш, брате мій…» відображує печальний період у житті письменника — його розлуку з рідною Батьківщиною.

Провідним образом поезії є образ журавлів. Кожного року вони змушені залишати рідні краї, щоб за сонцем відлетіти у вирій. На них чекає довгий і важкий шлях. Але вони змушені його подолати, щоб вижити. Автор звертається до цього образу, оскільки він йому дуже близький. Ці птахи нагадують йому бідних емігрантів, які шукають кращої долі в чужих краях, втікаючи від переслідувань і смерті. Але з кожним змахом крил все далі і далі рідна сторона. Можливо, ніколи вже не буде можливості ступити на рідну землю, побачити рідне село:

Кличуть: кру! кру! кру!

В чужині умру,

Заки море перелечу,

Крилонька зітру,

Крилонька зітру.

Ніхто з них не знає, яка доля на них чекає. Але їх сліди все ж губляться в історії. Їхня доля трагічна, адже вони змушені бути в розлуці з рідними, зі своєю улюбленою працею, з рідною домівкою.

У вірші розкриваються відверті почуття людини, яка переживає розлуку з Батьківщиною. Це біль і сум, надія повернутися і приреченість забуття.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар