Гіркий біль поета-засланця в поезії П. Грабовського «Сон» (2)

Доля Павла Грабовського склалася досить трагічно, про що свідчать багато його творів, у тому числі поезія «Сон». За зв'язки з народниками, поширення забороненої літератури поет був заарештований та ув'язнений. З цього часу П. Грабовський увесь час перебував у тюрмах, далеко від рідної України. І поезія «Сон» розповідає саме про той гіркий біль, про відчай, які шматували поетову душу на чужині. Автор розповідає читачеві начебто свій сон, який наснився йому у тюремній камері, але насправді це сповідь, болісна й розпачлива. І починає він свою сповідь із спогадів про рідний край:
Зелений гай, пахуче поле
В тюрмі приснилися мені,
І луг широкий, наче море,
І тихий сум по кружині.

А далі перед з'являється образ рідної хати, яка стоїть серед зеленого садка:
Садок приснився коло хати,
Весела літяна пора...
Уся ця картина спогадів, змальована автором, ніби грає веселими барвами, приваблює затишком та спокоєм, але раптом усе зникає, меркне, усе губиться перед прибитими горем та тяжкими випробуваннями постатями матері й сестри поета, які вже не сподіваються колись побачити його:

А в хаті... там знудилась мати,
І знудьгувалася сестра.
Поблідло личко, згасли очі,
Надія вмерла, стан зігнувсь...
І хоча Грабовський не бачить цього на власні очі, він відчуває, що так воно і є. Його серце переповнене важким безпорадним відчаєм, що виливається гіркими сльозами, які, проте, неспроможні полегшити душевні страждання поета:

І я заплакав опівночі
І, гірко плачучи, проснувсь.
Надто вболіваючи за своїх рідних, автор забуває про власне загублене життя.
Ця поезія вразила мене тим, що у кожному її рядку бринить несамовита розпука приреченої людини.

(2)

Павла Арсеновича Грабовського спіткала складна доля. Він неодноразово був заарештований, сидів у тюрмі. Під час перебування за ґратами він постійно сумував за рідною країною, її мальовничою природою.
Свої почуття поет відтворив у поезії «Сон». Змушений бути далеко від своєї родини, він болісно страждає. Грабовський так часто думає про це вдень, що навіть у сні бачить ті самі картини: зелений гай, безкрає поле, луг і свою рідну хату:
А в хаті... там знудилась мати,
І знудьгувалася сестра.

У людини в такому становищі з 'являється багато часу для міркувань, так само і Грабовський постійно замислюється над своїм майбутнім і повертається в минуле. Поет згадує своїх найближчих людей — матір і сестру. І переконаний, що вони завжди зрозуміють його й будуть чекати стільки, скільки треба. Грабовський ніби на власні очі бачить, як вони сумують за ним:
Поблідло личко, згасли очі,
Надія вмерла, стан зігнувсь...

Звичайно, що поет страждає не менше, адже він залишився абсолютно одиноким, у скрутну хвилину його підтримують лише спогади й надія на майбутнє. Саме тому, прокинувшись вночі від важкого сну, він відчуває, що гірко плаче:
І я заплакав опівночі
І, гірко плачучи, проснувсь.
У поезії «Сон» Павло Арсенович Грабовський майстерно передає тугу поета-засланця за рідним краєм, до якого може повернутись лише уві сні.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар