Гумор і сатира в поемі «Енеїда»

Гумор «Енеїди» — не розважальний. Оскільки, ніби жартуючи, Котляревський відтворив минуле України, сучасне і зазирнув у майбутнє. Засобами надзвичайно соковитого гумору він зумів оспівати героїзм українського козацтва, його побратимство, нестримне прагнення до свободи.

Мовознавець Петро Плющ так характеризував стиль «Енеїди»: «Здоровий, життєрадісний, приперчений лукавою іронією, а зрідка й сарказмом, іскристий гумор, співзвучний українському національному характерові, є живою душею чарівного світу, відтвореного в «Енеїді» Котляревського барвисто, рельєфно й гомінливо».

Письменник описує різноманітні комічні ситуації, в які потрапляє Еней зі своїми вояками-троянцями.

Та й про самі причини їхньої подорожі він говорить з гумором, натякаючи на те, що нерозумні троянці страждають через те, що Юнона «Енея не любила — страх» і тому намагалася завдати йому лиха.

Комічно зображене відвідування троянцями острова Дідони, де вони, забувши про свої плани й важливі державні обов’язки, почали гуляти й розважатися:

Еней і сам так розходився,

Як на аркані жеребець,

Що трохи не увередився…

Гумор твору перш за все базується на особливостях бурлескного стилю, який проймає всі художні засоби твору. Такими, зокрема, є досить характеристичні епітети — богиня Юнона — «суча дочка», порівняння — Еней «крикнув, як на пуп», метафори у «і за гріхи їм носа труть», уособлення — «із неба злізла ніч».

У поемі трапляється велика кількість вульгарних і лайливих слів, що теж зумовлено бурлескним стилем і надає творові іронічного звучання. Крім того, як засіб створення гумору використовуються й піднесені церковнослов’янські слова, вжиті у невідповідному контексті, різні макаронізми, тобто перекручені слова, жаргон:

Рогамус доміне Латине,

Нехай наш капут не загине.

Пермітте жить в землі своєй…

Інколи автор вдається до іронії. Наприклад, описавши портрет дивовижно потворної Сівілли у третій частині поеми, він тут же зазначає, що Еней «таку уздрівши цяцю…», тобто іронічно називає стару «цяцею» — красунею.

За вимогами бурлескного стилю автор також вносить у твір велику кількість елементів фольклорного образного мислення: казкову скатертину-самобранку, сап’янці-самоходи, килим-літак, хатку на курячій ніжці. Зустрічаються в «Енеїді» також казкові персонажі: Телесик, Котигорошко, Кощій, дурень зі ступою, зображені на щиті Енея. Це також надає описові комічної невідповідності.

Удаючись також час від часу до засобів казкового стилю, уживаючи звороти типу: «Не так-то діється все хутко, як швидко кажуться казки», автор створює у читача враження, що все, написане ним, — це жарт, народний переказ, бувальщина.

Деякі сцени поеми відверто комічні, що досягається різними мовними засобами, зокрема нанизуванням синонімів, деякі з яких мають жартівливий відтінок:

Для куль — то галушки сушили,

А бомб — то з глини наліпили,

А слив солодких — для картеч;

Для щитів ночви припасали

І дна із діжок вибивали

І приправляли всім до плеч.

Часто гумор в «Енеїді» переходить у гостру в’їдливу сатиру, що надає творові виразного соціального звучання. Так, всі можновладці в поемі зображені досить зневажливо: латинові вельможі «на йолопів схожі», Зевс від горілки «аж обувся» і так далі. Вчений Є. Шаблоновський так характеризує цей сміх: «Легким, веселим, влучним жартом поет вражає своїх супротивників. Його шарж — дошкульний, карикатура, гротеск — вбивчі. Сміливі, зухвалі дотепи в кожному рядку, у кожному абзаці поеми… Сміх Котляревського — очищувальна сила, що робить людей кращими, чеснішими, людянішими».

Сміх в «Енеїді» переходить від м’якого співчутливого гумору, іронії, до гострої сатири, гротескності, шаржу, нищівного висміювання. Він є виявом сили народу, який здатний сміятися не лише з інших, а й з себе самого, зі своїх недоліків і вад. А такий сміх завжди є ознакою моральної переваги.

«Енеїда» Котляревського не просто пародіює античних героїв, а розкриває широкий спектр рольової поведінки і почуттів персонажів, що залежить від зміни обставин. Персонажі поеми відкрито виражають незадоволення своєю визначеною божественним провидінням долею, тобто особистість уже починає осмислювати себе через, можливо, не до кінця ясну власну сутність. І різноманітними спонтанними й немотивованими вчинками героїв Котляревський намагається відобразити неоднозначність їхніх самобутніх характерів. У самобутності й комічності характерів персонажів поеми ніби розкривається вся багатоманітність народних типів, різних побутових ситуацій, що дозволяє Котляревському зобразити Україну в усій її глибині.

Гумор «Енеїди» життєрадісний, притаманний від самого народження кожній українській людині, гумор якого завжди був іскрометним і влучним.

Таким чином, ми можемо сказати, що І. Котляревський, вдавшися до бурлеску й травестії, наситив ці жанри новими якостями, подолав їхню обмеженість і збагатив.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар