Гумор і сатира в повісті «Кайдашева сім’я»

Повість Нечуя-Левицького «Кайдашевасім'я» ніби пересипана іскристим сміхом, образи твору змальовані в гумористично-сатиричних тонах.
Одним із найважливіших засобів створення гумористичного ефекту є мова. У повісті Іван Семенович використовує витоки народної творчості. Саме тому його мова така влучна, дотепна, барвиста і кольорова, навіть створюється зорове враження живописного полотна.

У творі автор використовує народні прислів'я та приказки: «хоч сядь та й плач», «не питай, бо старим будеш», * лучче мені каміння носити, ніж таке горе терпіти », «старе, як мале». Навіть його закохані герої Лав-рін та Мелашка розмовляють між собою словами народних пісень: «Десь ти, моя мила, з рожі та барвінку звита, що додержала мене до самого світу», «Я б прикрила твій слід листом, щоб його вітер не завіяв, піском не замів».
Гумор Нечуя-Левицького дуже специфічний. Він не виконує розважальну функцію, не прагне підняти настрій читачеві, розважити його. Навпаки, засобами гумору та сатири письменник прагне розкрити очі народові, звернути його увагу на моральний бік життя селян.
Письменник помітив, що через буденні справи, постійні домашні клопоти та проблеми люди почали забувати про найцінніше — про свою душу, яка вже втрачає всі людські якості. Отож, гумор Нечуя-Левицького покликаний врятувати людей від них самих, довести, що людина не повинна втрачати самоповаги за будь-яких обставин і разом з тим має поважати право інших на власну гідність. Його гумор набуває різних відтінків — від світлого, життєрадісного сміху до сумно-іронічної посмішки і сатиричного шаржу або прямої карикатури. Такі форми гумору виразно свідчать про погляди, оцінку життя та позиції самого письменника.

Особливого гумористичного колориту додають повісті не тільки величезна кількість комічних ситуацій, а й кумедні живописні описи: «В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав вряди-годи здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горщику...»
Саме життя звернуло увагу письменника на темні, негативні риси побуту і психіки селян і спонукало виявити це саме в такій формі. Адже відомо, що твори, написані в гумористичній формі, легше сприймаються, а отже, обов'язково знайдуть шлях до серця простого селянина.
У свою розповідь автор часто вводить комічні сценки в дусі народних анекдотів. Ось, наприклад, така: богобоязливий Кайдаш, повернувшись із шинку, потрапляє руками в діжку з водою і, думаючи, що тоне, жахливо кричить. Багато таких епізодів і в стосунках Мотрі з Кайдашихою. Змагаючись між собою, вони здатні на незрозумілі й нелогічні вчинки: б'ють горщики, навмисне спалюють у печі обід, сидять у неме-теній світлиці.
Треба зазначити, що іронія Нечуя-Левицького в цій повісті не має ані різкого осуду, ані в'їдливої насмішки над персонажами. Він не знущається над ними. Комічні народні образи зображені з почуттям теплоти, розуміння причин того, що з ними сталося.

Нечуй-Левицький постає ніби «добрим лікарем», що любов'ю, поблажливістю намагається вилікувати своїх героїв, він їм співчуває, бо в них черствість, жорстокість поєднуються зі здоровою, працьовитою, розвинутою силою українського народу.

(2)

Гумористичні твори з селянського життя І. Нечуя-Левицького критики неодноразово визнавали непере-вершеними. Зокрема М. Костомаров називав їх талановитими і ставив їх за непідробний гумор поряд з творами такого визнаного майстра художнього слова, як М. Гоголь. Цікаво, що в «Загальному огляді російсько-української літератури» Нечуй-Левицький сам визначив тематику гумористичних творів: «Сім'євий побут українського народу з його великим потягом до особистої незалежності й самовідданості в сім'ї, допроваджуючої дуже часто до скрайнього індивідуалізму, а часто й до лайки, змагання й колотнечі, обмальований в повісті Левицького «Кайдашева сім'я» Непро-світність і велика охота до сварки, до змагання, непо-мирливість народу обмальовані в оповіданні Левицького «Баба Параска та баба Палажка».
Повість «Кайдашева сім'я» стала вершиною гумористичного таланту І. Нечуя-Левицького. Засобом гумору, коріння якого сягає в народний ґрунт, традиції таких талановитих письменників, як І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'янен-ко і М. Гоголь, І. Нечуй-Левицький піддав суворому аналізу причини й наслідки селянської обмеженості, їх консерватизму, відсталості, темряви, забобонності, роз'єднаності тощо. Проте у творі письменник відтворює дійсність із загальнодемократичних позицій. Головним у своїх судженнях автор вбачає соціально-економічний лад життя, ворожий простій людині. З болем спостерігає письменник руйнування основ народу, селянського світовідчуття, перемогу матеріальних цінностей над моральними і духовними. На його думку, життя українського селянства проходить не так, як треба. Селяни, яких зображує Нечуй-Левицький, перейняті турботами про хліб насущний, для здобуття якого дедалі частіше переступають Божі заповіді й занапащають свої моральні якості. І це, звичайно, стає ґрунтом для добродушного гумору письменника, а подекуди і його гострої сатири.

Гумор — це м'яка форма комічного, тобто сміх, який не ставить за мету викриття якогось соціального явища чи моральних якостей. Використовуючи гумор як засіб зображення, автор лише добродушно посміюється над вадами своїх героїв та їх невдалими вчинками. Сатира ж, на відміну від гумору, є видом комічного, який нещадно висміює людську недосконалість. Вона виражає різко негативне ставлення автора до зображуваного, висміювання людини чи явища. .
На сторінках повісті перед нами постає цілий ряд виразних народних типів. Це старі Кайдаш і Кайдаши-ха, їхні сини — незграбний, суворий Карпо і жвавий, палкий Лаврін, їхні невістки — горда, «трохи бриклива», «з перцем», Мотряі «тиха, як тихе літо» мрійлива Мелашка, гарна, «як квіточка, червона, як калина в лузі». Родина ця селянська, тому героям відомі всі проблеми такого життя — і малоземелля, і постійні нестатки. До того жїх відзначає і духовна темрява. Такі обставини породжують в родині Кайдашів взаємну заздрість, плітки, ворожнечу, і все це часто виникає через дріб'язкові причини. Так, наприклад, стара Кай-дашиха й Мотря змагаються за хатню першість і роблять у сварці між собою найбезглуздіші вчинки. Вони б'ють горщики, спалюють в печі обід, сидять у неме-теній хаті тощо. Головним приводом ворожнечі стає груша, яка собі й Кайдашам на горе виросла на межі між ділянками. Цю межу кожний із синів хотів би приєднати до свого хазяйства. У цій «межово-грушовій» війні беруть участь усі покоління Кайдашів — і батьки, і чоловіки, і навіть діти. Змальовуючи цю борню, письменник використовує дуже вдалий прийом комічного зображення. Він навмисне посилює контраст між жалюгідним змістом події і пафосною розповіддю про неї. Ось як, на манер народного героїчного епосу, описано чергову бійку в родині Кайдашів: «Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближались до тину стара видроока Кай-дашиха...» Суперечки з ііриводу цієї груші, яка ніби насміхаючись, «неначе зумигіне дражниться», рік від року розросталася і родила все рясніше й рясніше, не вщухали довгі роки. Брати лупцювали один одного, Мотря лупила Лаврінових дітей, навіть тиха Мелашка з бабою «одгризались» од Мотрі і «неначе гавкали через тин». До сварки залучалися й волосний суддя, і священик, і сусіди, навіть баба Палажка з бабою
Параскою вирішували долю тієї нещасної груші. Хто знає, скільки б ще поколінь Кайдашів вирішували «воєнним шляхом» цю проблему, якби «діло з грушею не скінчилося несподівано». «Груша всохла, — пише Нечуй-Левицький, — і дві сім'ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша».

Повість Нечуя-Левицького, як і саме життя, змо-дельоване в цій, — це, за висловом Євгена Гуцала, «арена людських пристрастей». Саме зіткнення й сутички дали авторові підстави скористатися засобами яскравої народної мови. Письменник радив й іншим українським літераторам не обминати колоритних висловів, притаманних старим селянам й селянкам. Штучним, часто вимученим фразам, що не раз трапляються в літературних творах, Нечуй-Левицький у «Кайдашевій сім'ї» протиставив мову «сільських бабів», котрі можуть так «чеснути» язиком, як кресалом, що «аж по-сипляться іскри поезії».
Отже, ми вже визначилися, що за допомогою гумору смішне в житті й людині зображується в незлобливо-добродушному, жартівливому тоні, а для сатири ж характерне різке висміювання зображуваного, викривальний тон, гнівний осуд негативного в суспільстві та особистому житті людей. Таким чином, повість І. Нечуя-Левицького, в якій він майстерно використав засоби як гумору, так і сатири, викликає не тільки сміх, але й серйозні роздуми. Крім того, ця повість змушує кожного з нас поглянути на себе збоку, — може, і ми час від часу припускаємося нікчемних «розборок», які, звісцо, не роблять нас краще, і не помічаємо, як дріб'язкові інтереси затьмарюють щось набагато важливіше у нашому житті?

(3)

Уже понад 120 років зачитуються люди художніми творами Івана Нечуя-Левицького. Одним з кращих творів письменника є повість «Кайдашева сім'я» — твір, не схожий на будь-який інший ні у творчій спадщині самого автора, ні в усій українській літературі, твір, що є вершиною гумористичного таланту великого митця слова.
Під час прочитання повісті дуже швидко стає ясно, що сміх, який викликає цей твір, дуже різний: доброзичливий, жартівливо-безтурботний, ліричний, сумний і навіть печальний, а також дошкульний, сатирич-но-знищуючий — залежно від того, хто і що потрапляє в поле зору письменника.
Характеризуючи засоби комічного в повісті Нечуя-Левицького, у першу чергу, слід звернути увагу на манеру оповіді письменника. Так, змальовуючи «хатню війну», автор використовує дуже цікавий засіб створення комічного ефекту: письменник навмисне вдається до контрасту між «високим» пафосним стилем і жалюгідним змістом зображуваного. Чергову бійку в родині Кайдашів Нечуй-Левицький змальовує в дусі народного героїчного епосу У* Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха...»

Повість Нечуя-Левицького повністю побудована на комічних ситуаціях. У ній в гумористичній формі розповідається про вічні проблеми стосунків між батьками і дітьми, між членами родини, причому про такі стосунки, про які народом складено чимало анекдотів. Тому і викликає у читачів щирий сміх те, як Маруся і Мотря сидять у неметеній хаті, як б'ють горщики і кухлики, як ревно старий Кайдаш відвідує церкву і постить по п'ятницях, але водночас не може не зайти до шинка. Але часто добродушне підсміювання письменника переходить у висміювання подій, про які йдеться у творі. Сміх Нечуя-Левицького у повісті поєднується із сумом, з теплим співчуттям до селян. Крізь смішні недоладні вчинки Кайдашів, які ворогують за хату, за межу, за грушу, проглядає трагедія великої кількості селян, що потрапили у скрутне становище в пореформений період. Гумор, що є невід'ємною рисою характеру українців, у Л евицького обертається сумною стороною, у ньому чути відголоси «сміху крізь сльози».

Іван Нечуй-Левицький прекрасно знав живу розмовну мову українців. Це знання дозволило йому в повній мірі відтворити багате на жарти, дотепи, комічні репліки і порівняння мовлення українських селян, ввести в повість образні приказки, влучні, гострі слова. Письменник наділив своїх героїв образним мисленням, що є характерним для українців. Так, вже на початку твору автор створив яскравий діалог Карпа і Лавріна про дівчат, який завдяки вдалим комічним порівнянням неможливо читати без посмішки. Іван Нечуй-Левицький настільки майстерно зумів передати у своєму творі живе мовлення українців, їх лукавий та гострий гумор, що у читача виникає враження присутності при сварках Кайдашів, і через те ще голоснішим стає його сміх.
Чимало поколінь перечитало знамениту повість Івана Нечуя-Левицького, посміялося над її сторінками, знаходячи для себе щось знайоме і смішне. Сміялися люди над Кайдашами і трохи над собою, щоразу підтверджуючи таким чином гумористичний талант видатного письменника.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар