Характеристика образу Чичикова Павла Івановича

Чичиков Павло Іванович - новий для російської літератури тип авантюриста-набувача, головний герой поеми, що пропащий, такий, що зрадив своєму істинному призначенню, але здатний очиститися і воскреснути душею. На цю можливість вказує багато що; у тому числі - ім'я героя. Св. Павло - апостол, який до свого миттєвого, "раптового" розкаяння і перетворення був одним з найстрашніших гонителів християн; звернення св. Павла сталося на шляху в Дамаск, і те, що Ч.

сюжетними обставинами неокремо пов'язаний з образом дороги, шляху, - також не випадково. Ця перспектива морального відродження різко відрізняє Ч. від його літературних попередників - героїв і антигероев європейських і російських крутійських романів, а також від персонажів нравоописательных поміщицьких романів(на зразок "Сімейства Холмских" Д. Н. Бегичева). Вона ж несподівано зближує "негативного" Ч. і з героями сентиментальних подорожей, і в цілому - з центральними фігурами роману-мандрів(починаючи з "Дон Кихота" Сервантеса).

Бричка колезького радника Павла Івановича Ч., наступного по своїх потребах, зупиняється в місті NN, яке розташоване трохи ближче до Москви, ніж до Казані(т. е. у самій серцевині Центральної Росії). Провівши в місті два тижні(гл. 1) і познайомившись в нім з усіма поважними особами, Ч. вирушає в маєтки місцевих поміщиків Манілова і Собакевича - на їх запрошення. Момент зав'язки романного сюжету увесь час зволікається, хоча деякі "особливості поведінки" Ч. повинні із самого початку насторожити читача.

При знайомстві з черговим поміщиком Ч. спочатку цікавиться кількістю душ, потім положенням маєтку і лише після цього - ім'ям співрозмовника. Але "закон уповільнення" сюжету діє в романі безвідмовно; лише у самому кінці 2-ої глави, проблукавши майже цілий день у пошуках Маниловки-Заманилов-ки, а потім мило і довго поговоривши з солодким поміщиком і його дружиною, Ч. "відкриває карти", пропонуючи купити у Манілова мертві душі селян, що числяться по ревізії живими. Заради чого йому це треба, Ч.

не повідомляє; але сама по собі анекдотична ситуація "купівлі" мертвих душ для подальшої їх застави в Опікунську раду - на яку увагу Гоголя звернув Пушкін - не була тоді винятковою. Виникає розрив між анекдотичною фабулою, яка припускає швидкий розвиток дії, відсутність розгалуженої системи сюжетних ліній, - і "законом уповільнення". Усе це непомітно підвищує статус героя, на якому "тримається" і анекдотична подія, і складне нравоописательное оповідання. Ч.

починає сполучати собою усі рівні сюжету.

Заблукавши на поворотному шляху від Манілова, Ч. потрапляє в маєток вдови-поміщика Коробочки(гл. 3); сторгувавшись з нею, на ранок вирушає далі і зустрічає в корчмі буйного Ноздрева, який заманює Ч. до себе(гл. 4). Проте тут торгова справа не йде на лад; погодившись зіграти з шахраюватим Ніздряним на мертві душі в шашки, Ч. ледве утікає. По дорозі до Собакевичу(гл. 5) бричка Ч. зчіплюється з возом, в якому їде 16-річна дівчина із золотим волоссям і овалом обличчя, ніжним, як яєчко на сонці в смуглявих руках ключниці.

Поки мужики - Андрюшка і дядько Митяй з дядьком Миня-ем - розплутують екіпажі, Ч., незважаючи на усю обачну охолоджену свого характеру, мріє про високе кохання. Проте врешті-решт думки його перемикаються на улюблену тему про 200 000 посагу і під враженням цих думок Ч. в'їжджає в село Собакевича. Врешті-решт придбавши і тут бажаний "товар", Ч. їде до скупого поміщика Плюшкину, у якого люди мруть як мухи. (Про існування Плюшкина він дізнається від Собакевича.

Відразу зрозумівши, з ким має справу, Ч.(гл. 6) запевняє Плюшкина, що усього лише хоче перейняти на себе його податные витрати; придбавши тут 120 мертвих душ і додавши до них декілька збіглих, повертається в місто, оформляти папери на куплених селян. В главі 7-ої він відвідує великий триповерховий казенний будинок, білий, як мів("для зображення чистоти душ посад", що поміщалися в нім). Нравоописание чиновництва(особливо колоритний Іван Антонович Глек Рыло) також замикається на образі Ч.

Тут він зустрічається з Со-бакевичем, що сидить у Голови; Собакевич трохи не проговорюється - недоречно згадавши про проданий Ч. каретник Міхеєву, якого Голова знав. Проте все сходить героєві з рук; у цій сцені він уперше оголошує, що має намір "вивезти" куплені душі на нові землі, в Херсонську губернію. Усі вирушають на гулянку до Поліцаймейстера Олексія Івановича, який бере хабарі більше, ніж його попередники, але любимо купцями за ласкаве звернення і кумівство, а тому шанується "чудотворцем".

Після горілки оливкового кольору Голова висловлює грайливу думку про необхідність одружувати Ч., а той, розчулившись, читає Со-бакевичу послання Вертера до Шарлоти. (Цей гумористичний епізод отримає незабаром важливий сюжетний розвиток.) В главі 8-ої ім'я Ч. уперше починає обростати чутками - доки ще виключно позитивними і утішними для нього. (Крізь безглуздість цих чуток несподівано промальовувався великий гоголевский задум тритомної поеми "Мертві душі" як "малої епопеї", як релігійно-моралістичного епосу.

Жителі міста NN обговорюють купівлю Ч. і так відзиваються про придбаних їм селян: вони "тепер негідники, а переселившись на нову землю, раптом можуть зробитися відмінними підданими". Саме так мав намір Гоголь поступити в 2-му і 3-му томах з душами деяких "негідників" 1-го тому. З Ч. - передусім. А саме вираження "нова земля" мимоволі вказує на апокаліптичне, всесвітньо-релігійне забарвлення цього сюжетного задуму.) Проте занадто високі натяки тут же заземлені; чутки про Ч.

-миллионщике роблять його надзвичайно популярним в дамському суспільстві; він навіть отримує непідписаний лист від старіючої пані: "Немає, я не повинна тобі писати!

Сцена губернського балу(гл. 8) кульминационна; після неї події, прийнявши новий оборот, рухаються до розв'язки, що, проте, не відміняє "закону уповільнення". Ч., захоплений юною красою 16-річної губернаторської дочки, недостатньо люб'язний з пані, які утворюють "блискучу гірлянду". Образа не прощається; що тільки що знаходили в особі Ч. щось навіть марсовское і військове(це порівняння пізніше відгукнеться в репліці Поштмейстера про те, що Наполеон складом своєї фігури не відрізняється від Ч.), пані тепер заздалегідь готові до його перетворення на "лиходія".

І коли нестримний Ноздрев через усю залу кричить: "Що? багато наторгував мертвих"? - це, незважаючи на сумнівну репутацію Ноздрева-брехуна, вирішує "долю" Ч. Тим більше що тією ж ніччю в місто приїжджає Коробочка і намагається дізнатися, чи не продешевила вона з мертвими душами.

На ранок чутки придбавають абсолютно новий напрям. Завчасно, прийнятого в місті NN для візитів, "просто приємна пані"(Софья Іванівна) приїжджає до "пані, приємної в усіх відношеннях"(Ганні Григорівні); після препирательств із-за викрійки пані приходять до висновку, що Ч. - хтось на зразок "Ринальда Ринальдина", розбійника з роману X. Вульпиуса, і кінцева мета його - відвезти губернаторську дочку, за сприяння Ноздрева. Ч.

на очах читача з "реального" персонажа роману перетворюється на героя фантастичних чуток, в яких до пародійної межі посилені літературні проекції його образу. Щоб посилити ефект від підміни героя - губернською легендою про нього, Гоголь "насилає" на Ч. триденну застуду, виводячи його з сфери сюжетної дії. Тепер на сторінках роману замість Ч. діє його двійник, персонаж чуток - жид, фальшивомонетник, збіглий Наполеон і мало не Антихрист.

Ч. видужує і, знову заступивши своє сюжетне місце і витіснивши за межі роману свого "двійника", ніяк не візьме в толк, чому відтепер його не дозволено приймати у будинках чиновників, - доки Ноздрев, без запрошення що явився до нього в готель, не роз'яснює, в чому справа. Прийнято рішення рано вранці виїхати з міста. Проте, проспавши, Ч. до того ж повинен чекати, поки "ковалі-розбійники" підкують коней(гл. 11). І тому у момент від'їзду стикається з похоронною процесією.

Прокурор, не витримавши напруги чуток, помер - і тут усі дізналися, що у покійника були не лише густі брови і миготливе око, але і душа. Метафора "мертвої душі" сатирично згущується; тема загального омертвіння досягає вищої точки свого розвитку. Ч. більше нічого робити в просторі 1-го тому, чий подієвий і смисловий сюжет розв'язаний.

Композиційно "Мертві душі" повинні були повторити "конструкцію" "Божественної комедії" Данте. У 1-му томі, по аналогії з "Пеклом", головний герой круг за кругом занурюється в глибини провінційного російського життя. Він споглядає "результати" людського гріхопадіння - від нешкідливого Манілова до Плюшкина, що майже втратив людське обличчя, і чиновників, що омертвіли, яких за їх життя неможливо запідозрити в наявності душі. Але 1-й том "Мертвих душ" стільки ж повторює концентричну композицію "Пекла", скільки і спростовують її.

Кожен подальший знайомець Ч.(виключаючи чиновників) по-своєму гірше за попередній, але при цьому - масштабніший, сильніший, яскравіший, а значить - живіше. У самій нижній точці "падіння" знаходиться Ч. - тому його біографії, його "передісторії" присвячена уся фінальна глава 1-го тому(гл. 11).

Поки Ч., везомый кучером Селіфаном і супроводжуваний слугою Петрушкою, від якого завжди виходить запах "житлового спокою", їде в невідомість, перед читачем розгортається усе "кисло-неприємне" життя героя. Народжений в дворянській(стовпове або особисте дворянство було у батьків Ч. - невідомо) сім'ї, від матері-плюгавки і від батька - похмурого невдахи, він зберіг від дитинства одно спогад - "снігом занесене" віконце, одно почуття - біль скрученої батьківськими пальцями краюшки вуха.

Відвезений в місто на гнідій з підпалинами рябій конячці кучером-горбанем, Ч. приголомшений міською пишністю(майже як капітан Копейкин Петербургом). Але перед розлукою батько дає синові головну пораду, що Запала тому в душу : "копи копійку" - і декілька додаткових: догоджай старшим, не водися з товаришами; усе шкільне життя Ч. перетворюється на безперервне накопичення. Він продає товаришам їх же пригощання, снігуря, зліпленого з воску, зашиває в мішечки по 5 крб. Учитель, що понад усе цінує слухняність, виділяє смирного Ч.

; той отримує атестат і книгу із золотими буквами, - але коли пізніше за старого учителя виженуть з школи і той зіп'ється, Ч. пожертвує на вспомоществование йому всього 5 копійок сріблом. Не із скупості, а з байдужості і наслідуючи батьківський "заповіт".

На той час помре батько(що не накопив, усупереч раді, "копійку"); продавши старий будиночок за 1000 крб., Ч. перебереться в місто і почне чиновну кар'єру в казенній палаті. Старанність не допомагає; черство-мармурове обличчя начальника з частою горобиною і вибоїнами - символ бездушності. Але, посватавшись до його потворної дочки, Ч. і тут входить в довіру; отримавши від майбутнього тестя "подарунок" - просування по службі, тут же забуває про призначене весілля("надув, надув, чортовий син"!).

Нажив було капітал на комісії для побудови якоїсь дуже капітальної будови, Ч. втрачає всього із-за переслідування хабарництва, що почалося. Доводиться почати "новий кар'єр", на митниці. Довгий час утримуючись від хабарництва, Ч. отримує репутацію непідкупного чиновника - і представляє по начальству проект упіймання усіх контрабандистів. Отримавши повноваження, входить в змову з контрабандистами і за допомогою хитромудрого плану збагачується. Але знову невдача - таємний донос "подільника". З величезною працею уникнувши суду, Ч.

утретє розпочинає кар'єру з чистого аркуша - на ганебній посаді присяжного повіреного. Тут-то до нього і доходить, що можна закласти мертві душі в Опікунську раду як живі; сельцо Павлівське в Херсонській губернії маячить перед його розумовим поглядом - і Ч. приступає до справи. Так кінець 1-го тому роману повертає читача до самого його початку; останнє кільце російського пекла замикається. Але по композиційній логіці "Мертвих душ" нижня точка поєднана з верхньою, межа падіння - з початком відродження особи. Образ Ч.

перебуває на піку перевернутої піраміди романної композиції; перспектива 2-го і 3-го томів обіцяла йому "чистилище" сибірського посилання - і повне моральне воскресіння у результаті.

Відсвіти цього славного сюжетного майбуття Ч. помітні вже в 1-му томі. Річ не лише в тому, що автор, немов виправдовуючись перед читачем за те, що вибрав в герої "негідника", проте віддає належне непереборній силі його характеру. Фінальна притча про "даремних", нікчемних російських людей - домашнього філософа Кифе Мокійовичі, який кладе життя на вирішення питання, чому звір народиться голяка? чому не вилуплюється з яйця? - і про Мокие Кифовиче, богатыре-при-пертене, що не знає, куди дівати силу, різко відтіняє образ Ч.

- хазяїна, "набувача", в якому енергія все-таки целенаправленна. Але куди важливіше, що Ч., готовий щохвилини роздумувати про "міцну молодичку", сильну, як ріпа, про 200 000 посагу, при цьому насправді тягнеться до юних, незіпсованих інституток, немов прозріваючи в них свою власну втрачену чистоту душі і свіжість. Так само автор час від часу немов "забуває" про нікчемність Ч.

- і віддається у владу ліричній стихії, перетворюючи запорошену дорогу на символ загальноросійського шляху до "храмине", а бричку побічно уподібнюючи вогняній колісниці безсмертного пророка Ілії : "Грізно объемлет мене могутній простіру! що яка, що виблискує, дивна, незнайома землі далечінь! Русь!.

Проте Ч., яким він з'являється в 1-му томі, це не стільки майбутній "Павло", скільки нинішній "Савл"; процитований монолог автора несподівано обривається чичиковским окриком: "Тримай, тримай, дурень"! У "набувачі" Ч. явлено нове зло, що непомітно вторглося в межі Росії і всього світу, - зло тихе, усереднене, "заповзятливе" і тим страшніше, ніж менш вражаюче. Чичиковская "усреднен-ность" підкреслена із самого початку - в описі його зовнішності.

Перед читачем "пан середньої руки", ні занадто товстий, ні занадто худий, ні занадто старий, ні занадто молодий. Яскравий костюм Ч. - з тканини брусничного кольору з іскрою; гучний його ніс, при сяканні гримлячий трубою; чудовий його апетит, що дозволяє з'їсти в дорожній корчмі ціле порося з хріном і із сметаною. Сам Ч. - тихий і малоприметен, округлий і гладкий, як його щоки, завжди поголені до атласного стану; душа Ч. подібна до його знаменитої скриньки, головна, потаємна скринька якої призначена для грошей.

Він уникає говорити про себе, ховаючись за "порожні" книжкові обороти - "незначний черв'як світу цього"; але в якийсь момент ці нешкідливі обороти раптом починають відкидати зловісну тінь непередбаченого Ч. сенсу.

Коли чиновники після розказаної Поштмейстером повісті про капітана Копейкине домовляються до порівняння Ч. з Антихристом, - вони мимоволі вгадують істину. "Новий Антихрист" буржуазного світу таким і буде - непомітно-ласкавим, вкрадливим, акуратним; на роль "князя світу цього" заступає "чортовий син", "незначущий черв'як світу цього". Цей "черв'як" здатний виїсти саму серцевину російського життя, так що вона сама не помітить, як загниє. Надія - на испра-вимость людської натури. Не випадково образи більшості героїв "Мертвих душ" (Ч.

- в першу чергу) створені за принципом рукавички", що "вивернула; їх спочатку-позитивні якості переродилися в самодовлеющую пристрасть; часом - як у випадку з Ч. - пристрасть злочинну. Але якщо упоратися з пристрастю, повернути її в колишні межі, направити на благо - повністю зміниться і образ самого героя, "рукавичка" вивернеться з вивороту на лицьову сторону.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар