Камінний хрест — німий свідок трагедії селянина-емігранта за новелою В. Стефаника (2)

Як тільки вже не називали Василя Стефаника! Співець селянської бідноти, селянський Бетховен, борець проти будь-якого гніту, володар селянських дум. Головне одне: він був справжнім сином свого народу, якому боліли всі його кривди і неправди, який на власні очі бачив страшну несправедливість, оті неймовірні злидні і нелюдську працю свого народу. І який все це пережив і показав у своїх творах, страшно і правдиво, і так щиро, що й через сто років читач жахається від тих трагедій, що їх змалював у новелах письменник. І сьогодні кожна новела Стефаника проймає пекучими думками, що безжалісно крають серця читачів.
Поза увагою Стефаника не залишилася жодна проблема, жодна трагедія, що спіткала українське селянство в ті страшні часи, тому не залишився він байдужим і до масової еміграції західноукраїнського селянства, яка здавалася нашому народу виходом з нестерпного становища, у якому він опинився. Цій темі присвячена одна з кращих новел письменника «Камінний хрест».

Цією новелою Стефаник повідав усьому світові про страшну трагедію українців, які змушені були покидати рідні, насиджені місця заради примарного щастя з надією на краще життя. У цьому творі автор, проникливий психолог, розкрив душу людини, що надумала емігрувати з рідної землі, показав трагедію її душі. Письменник загострив увагу на двох важливих моментах: на картинах важкої, нелюдської праці головного героя новели Івана Дідуха, що, по суті, і є його життям, і на прощанні селянина з цим життям, з самим собою.

Усе своє життя Іван Дідух важко працював на піщаному горбі, що ціною його неймовірних зусиль перетворився на родючу землю. Він любив землю, любив працювати. Праця для нього була не засобом збагачення, а засобом збереження своєї людської гідності, засобом існування. Праця — це своєрідний вияв душі Івана, вона була основою його світогляду, моралі. Якщо б йому довелося зректися праці, то це б означало зректися самого себе. Але щоденна робота Дідуха була не тільки виявом його як людини, проявом його людської гідності, водночас вона вбивала в ньому людину, робила з нього раба, який знаходиться у безвиході. «Я ціле житє лиш роб, та й роб, та й роб!» — з болем говорить Іван. І все ж, незважаючи на це, йому жаль покидати рідну землю, бо залишаючи її, він заживо себе хоронить. Відчуваючи це, Іван ставить на високому горбі камінний хрест, на якому викарбував своє і жінчине ім'я. Камінний хрест — це символ трагізму життя людини землі, позбавленої цієї землі, своїх коренів, це символ святості рідної землі, яка годувала його, це символ людської пам'яті. Камінний хрест — це пам'ятник стражданням, це німий і вічний свідок моральної смерті Івана Дідуха.

У новелі Василь Стефаник показав занепад селянських господарств, обплутаних боргами, що штовхало селян на вчинки, рівнозначні для них самогубству, адже вони залишались без землі, без Батьківщини, без народу і без майбутнього. Вони хоронили себе заживо, як це зробив Іван Дідух на тому горбі з камінним хрестом, що буде згадкою про нього. А Василь Стефаник, написавши цю новелу, витесував «потужною рукою пам'ятник своєму народу».

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар