Книга, що змусила мене по-новому подивитися на світ, на самого себе (за романом І. О. Буніна «Життя Арсеньєва»)

Як не сумно в цьому незрозумілому світі,

він усе ж прекрасний, і нам усе-таки

пристрасно хочеться бути щасливими

і любити один одного.

І. Бунін. Життя Арсеньєва

Я з задоволенням прочитала роман І. О. Буніна «Життя Арсеньєва», книгу, яку письменник створював одинадцять довоєнних років, я сприймала як живий організм. Дійсно, цією книгою Бунін залишив слід на землі, тому що жанр художньої біографії нікого не лишає байдужим. Я не могла без захоплення читати п’яту її частину про любов, що і за задумом, і за втіленням близька до моєї улюбленої книги оповідань І. О. Буніна «Темні алеї».

Зворушливо, що ця бунінська річ — найвідвертіша, лірична. Я відчула не тільки ліричну принадність цього твору, але і постійну присутність автора, який пройшов уже довгий життєвий шлях. Хіба не захоплює повернення шестидесятирічної людини у власне дитинство і юність — і відразу «стрибок» у власну старість. Яка гарна лірична проза Буніна, у неї легко заглибитися, але важко вийти. Ця проза дійсно тягне за собою. Я відчула, читаючи, що не можна в цій книзі пропустити жодного слова, інакше розсипається ціле, руйнується злиття сьогоденного і минулого, відбите в цьому мовному потоці.

Я згодна з думкою, що герой «Життя Арсеньєва» — це ніби сам І. О. Бунін, у якого дитинство, юність склалися настільки сприятливо і гармонійно, що він тільки і займався тим, що набирав духовні сили.

І я з подякою згадувала своє прекрасне дитинство, у якому була любимицею і щасливою поруч із братом і сестрою. Спасибі велике моїй дорогій матері, агроному за освітою, яка не тільки подарувала мені красу світу, але першою навчила мене любити творчість великого Пушкіна і відчувати принадність народної пісні. Вона навчила мене захоплюватися прекрасними явищами дійсності, запалила іскорку в моїй душі, яка не дає жити спокійно, підтримує постійно вогник духовності, потреби осягати прекрасне.

Я утішалася читанням кожної із п’ятьох книг, це була дійсно духовна праця, яка відбувалася не тільки в герої, але і в мені, читачці.

Дім, батьки, природа, яка тебе оточує; перша побачена смерть; релігія; читання Пушкіна і Гоголя, схиляння перед братом Георгієм; казенщина і сірість гімназії; перші закоханості, прагнення пізнати світ, перші подорожі. Мені подобається Арсеньєв тим, що йому хочеться «що-небудь» видумати і розповісти у віршах, зрозуміти і висловити щось, що відбувається в ньому самому.

П’ята книга, на мій погляд, найважливіша в романі Буніна. Розвиток в Арсеньєві художника показано через головну подію його юності — кохання до Ліки. Цікавий період творчого пробудження Арсеньєва. Змінився його характер: він став більш мужнім, простішим, добрішим, спокійнішим. Ідея «вічної нерозлученості» з дорогою людиною, висловлена героєм, дуже дорога і близька мені, а в Арсеньєва викликала здивування: «Невже і справді ми зійшлися назавжди й отож і будемо жити до самої старості, будемо, як усі, мати дім, дітей?..»

Як шкода, що Ліка покохала Арсеньєва по-справжньому, але він не міг оцінити цю величну здатність жінки. Жити тільки нею він не міг, — знайшов мету і

опору у творчості. Засуджую його за те, що, сп’янілий від творчої свободи, герой захоплювався іншими жінками: «Я поет, а всяке мистецтво, за словами Гете. чуттєве». Сумно, що Ліка все-таки не була породжена супутницею художника, яка могла б розтворитися в ньому, у його житті, у його інтересах, — і поступово їхнє кохання стало сходити нанівець. Ця жінка близька мені своєю душевною красою, вірністю коханому, сталістю почуттів. Ліка страждала. Пішла від нього і незабаром померла. Кохання скінчилося, померло, залишившись в Арсеньєві у вигляді пам’яті: «Так ніжно і гарно я кохав тебе, що кращі хвилини цього почуття залишаться для мене найблагороднішими і найбільш чистими відчуттями у всьому житті».

Прочитавши «Життя Арсеньєва», кращу книгу Буніна, я зрозуміла, що вона стала однією з головних моїх книг, незабутніх, духовних і красивих.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар