Коли дідусь мій був маленький… II варіант

Мого дідуся звуть Олександр Устимович. Народився він у 1936 році на Кіровоградщині. Його дитячі роки припали на воєнне лихоліття. Коли наша країна (тоді республіка Радянського Союзу) вступила у війну, йому було чотири з половиною рочки. Але він розповідав мені, що пам'ятає німців. Вони оселились в хаті, де жив мій дідусь із сім'єю: братом, сестрою, двоюрідним братом, бабусею, дідусем та матір'ю. Він пам'ятає, що у дитинстві йому завжди хотілося їсти. Що його мати, а моя прабабуся пекла їм, дітям, хліб з макухи. Коли дідусь розповідав, я спитав: «Що таке макуха? Смачна?» Дідусь сумно посміхнувся і відповів, що тоді була смачна. Сказав, що це щось на зразок коржиків із вижимків з соняшникового насіння, коли роблять соняшникову олію. По війні прабабуся залишилася сама, бо її чоловік пропав безвісти десь в Австрії.

Дідусь мій був наймолодшим, «перлиною», як казала прабабуся. І виріс без батька, він пам'ятає тільки його руки. Він вчився у своєму селі, потім в райцентрі. А потім приїхав до Донецька. Отаке було дитинство мого дідуся.

Дуже добре, що я і мої друзі не знаємо, що таке макуха, живемо під мирним небом. Ми живемо з батьками, які нас опікують. Маємо змогу вчитися, розважатися, їсти багато чого смачненького. Я слухаю дідуся, читаю книжки про дітей і їх нелегке життя під час війни і мені дуже шкода їх. Я дуже вдячний батькам, державі за своє щасливе дитинство.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар