Краса кохання у повісті «Перехресні стежки»

Повість І. Франка «Перехресні стежки» показує в повній мірі політичну й економічну ситуацію, що склалася в Галичині наприкінці XIX — початку XX сторіччя. Перед очима читача постали дуже цікаві типи урядовців і селян. Ще більшої цікавості цій повісті додає любовний трикутник подружжя Стальських і адвоката Рафаловича.

Ще до зустрічі з Регіною в домі Стальського Євгеній згадує про неї. Вона була його першим коханням, але не судилося їй стати його дружиною. Бідна дівчина, сирота, під тиском тітки одружується з чоловіком, якому жінка була потрібна «в інтересах служби». Статус сімейної людини допоміг би Стальському просуватися по службових сходинках.

Але слід першого кохання ніколи не залишав душу Євгена. Регіна стала для нього ідеалом, музою, підтримкою. Та гармонія, яка йшла від неї і робила його кращим, добрішим, спокійнішим, запанувала в його душі. Їх кохання, яке жодного разу не виразилося в слові, не було схоже на ті почуття, коли людина нічого не може робити, а тільки бути біля любої дівчини, не може вчитися, працювати. Навпаки «він виносив з того короткого товаришування з любою дівчиною стільки енергії, душевної твердості і чистого підйому чуття, що цілоденна праця була йому легкою». На згадку від Регіни йому залишилася тільки візитна картка тітки дівчини про її одруження. Було дивно, але від тієї картки на нього віяло супокоєм і щастям, «того щастя, що для своєї повноти не потребує ніякого фізичного дотику, ніякої близькості, бо само воно — найтісніше сполучення, збратання душі, волі і всіх помислів». Ця картка ставала йому ліками у найскрутніші хвилини. І часом він думав: може, це й краще, що Регіна не змогла розділити з ним прозу життя, бо навіки вона залишиться поезією кохання.

Так само і для Регіни Євген став єдиним світлим промінчиком у житті. Маючи чоловіка-тирана, що мучив її мовчанням десять років, вона подумки розмовляла зі своїм далеким коханим і молилася за нього. Молитви її справдилися. Регіна просила Пречисту, щоб вона вклала в серце Євгенові образ коханої, який надав би йому сили і чистоти.

Отже, кохання, якому не судилося стати шлюбом, багато років підтримувало обох, будило в їх душах кращі поривання і надавало підтримки.

Кульмінацією цього кохання, на мій погляд, була зустріч у парку. Вони освідчуються один одному. Євген пропонує їй кинути чоловіка і поїхати з ним світ за очі. Як би не хотілося цього Регіні, вона не погоджується, бо людина, що по-справжньому кохає, не може бути егоїстом. Прийняти пропозицію Євгена для Регіни означає вкрасти коханого від його справи, від тих віками кривджених людей, що потребують його допомоги. І трохи згодом Євген вдячний їй «за те, що не дала йому піддатися миттєвому пориванню». Він не зміг би жити без своєї справи навіть з коханою.

В останню їх зустріч вони зрозуміли, що пора їх любові минула, але головне те, що ця любов, така чиста і гармонійна, не пройшла безслідно для них обох. Вона не дала їм і зміщанитися, зберегла їх душі від буденного бруду. В цьому і полягає велика краса і призначення любові.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар