Краса людини-воїна за поемою «Прометей»

Велика Вітчизняна війна пройшла грозовою хмарою над нашою землею, руйнуючи, спалюючи і вбиваючи. Народ, проявляючи нечуваний героїзм, піднявся проти підступного ворога. Народний подвиг назавжди лишився в пам'яті вдячних нащадків.

...Жорстокий нерівний бій, в якому молодий солдат був тяжко поранений, забрав у нього двох старших товаришів. Самого солдата знайшов сільський хлопчина. Хоч у селі незабаром повинні були з'явитись німці, і людей було б покарано за переховування воїна-розвідника, «його поклали у стодолі, забинтували груди кволі».

Поранений солдат видужував під турботливим доглядом селян. Перед очима виникала то рідна домівка, то полк. Природа наповнювала силами, лікувала.

— Ах, світе вольний, грозовий,

Як я люблю тебе!

Серед ночі бійця знайшли німці. Цієї страшної миті він думає про те, що вмре чесно, а ще про матерів — рідну і ту, яка доглядала після поранення.

Коли солдата вивели на майдан, українські селяни в один голос визнали його своїм. Люди дарували йому життя. Та не міг воїн прийняти цей дар, який мав надто високу ціну — «в теплушках люди без води», «пожежі чорної сліди» і «сліз гіркі потоки».

І він вперед ступив два кроки:

Стріляй! Розвідник я. Солдат.

Благородство, мужність, любов до людей, готовність віддати за них життя... Краса душі воїна-Прометея приваблює нас. У найважчу хвилину свого життя він поводиться сміливо й непохитно, закликає людей боротися з ворогом до кінця.

Герой здобував наше майбутнє життям, тому й залишився назавжди безсмертним.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар