Лірична схвильованість поезії «Журба»

Ім'я Леоніда Глібова ввійшло в історію української літератури як ім'я славнозвісного талановитого байкаря. Але творча спадщина митця українською мовою — це не тільки байки, це й цикл віршів для дітей, а також ліричні поезії.
Леонід Глібов був лагідною людиною і глибоким ліриком у душі. Часто його можна було побачити десь у зеленому гані чи на березі річки, де він сидів із замріяними очима — очима лірика. І хоча ліричних поезій українською мовою у творчому доробку Глібова небагато, вони вражають своєю ліричністю, пісенністю, романтичністю.

Поезія «Журба» не була для мене новою, вона відома мені як чудова мелодійна пісня, музику до якої написав Микола Лисенко. Прекрасні слова і музика цієї пісні полюбилися людям, і вона стала народною. Цей факт знову таки свідчить про надзвичайну ліричність поезії Глібова.
Вірш «Журба» написаний в народнопісенній традиції. В уяві читача постає чудовий український краєвид:

Стоїть гора високая,
Зелений гай шумить;
Співають пташки голосно
І річечка блищйть...
Поет з надзвичайною зворушливістю виписав пейзаж у своєму творі, забарвив його лагідними тонами.
І якщо під час опису природи відчувалося замилування поета нею, зворушеність його душі, то коли автор розкриває нам свої почуття і думки, ми відчуваємо його схвильованість. У поезії Глібов передав цілу гаму своїх почуттів і емоцій — від радості, що її дає життя, до невимовного суму від того, що життя швидкоплинне, а молодість.— скороминуща.

Особливого ліризму поет досягає завдяки зверненню до засобу образного паралелізму. Так, зіставляючи життя людини з явищами природи, Глібов шукає в цих явищах відгук своїм власним почуттям і настроям, своєму смуткові за безповоротно втраченою молодістю. Наприклад, дні своєї молодості він порівнює з хвилями річки:
Ой річечко, голубонько!
Як хвилечки твої —
Пробігли дні щасливії
І радості мої!

Поезія «Журба» відкрила для мене зовсім іншого Леоніда Глібова — людину з лагідною душею, людину-лірика, людину з надзвичайно глибоким відчуттям всесвіту.

(2)

Леонід Глібов уважається геніальним українським письменником, який зробив свій внесок у скарбницю української літератури. Не можна обминути своєю увагою поезію «Журба», в якій бринить схвильованість ліричного героя з приводу втраченої молодості:
Ой річечко, голубонько!
Як хвилечки твої —
Пробігли дні щасливії
І радості мої!

Він навмисно переплітає свої думки й почуття з описами природи, аби яскравіше показати контраст між буттям природи й буттям людини. Природа оновлюється кожну весну, людина ж біліше не стане молодою:
До тебе, моя річенько.
Ще вернеться весна;
А молодість... не вернеться —
Не вернеться вона!..

Ліричний герой весь час звертається до природи, ніби шукає відповіді на своє запитання, чому він також не може бути завжди молодим, адже ж природа не змінюється:
Стоїть гора високая,
Зелений гай шумить;
Співають пташки голосно,
І річечка блищить...

Хвилює ліричного героя і те, що ж його чекає далі, у майбутньому. Адже ж, незважаючи на те, що жити на світі надзвичайно цікаво й весело, все ж таки його непокоїть те невідоме, що ховається попереду. Мабуть, через це й болить серце поета:
Як хороше, як весело
На білім світі жить!..
Чого ж у мене серденько
І мліє, і болить?

Отже, поезія «Журба» пройнята тією ліричною схвильованістю, яку поет відчував у своїй душі. І саме це занепокоєння, схвилювання він зміг майстерно передати у поетичному творі, який вважається одним з найкращих творів Леоніда Глібова.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар