Літо в оповіданнях М. М. Пришвіна

Літо в оповіданнях М. М. Пришвіна

Оповідання про природу в літню пору року

Перший рак

Гримів грім і йшов дощ, і крізь дощ лучило сонце й розкидалася широка веселка від краю до краю. У цей час розпускалася черемшина, і кущі дикої смородини над самою водою позеленіли. Тоді з якийсь рачачої печури висунув голову й ворухнув вусом своїм перший рак

Незадоволена жаба

Навіть вода схвилювалася, - от до чого взигрались жаби. Потім вони вийшли з води й розбрелися по землі: увечері було, - що ні крок, то жаба

У цю теплу ніч усе жаби тихесенько гурчали й навіть ті гурчали, хто був незадоволений долею: у таку-те ніч стало добре й незадоволеній жабі, і вона вийшла із себе й, як всі, загурчала

Осиковий пух

Знімав жгутики з осики, що розпускають пухнув. Проти вітру, сонця, як пушинки, летіли бджоли, не розбереш навіть - пух або бджола, чи насіння рослини летить для проростання або комаха летить за видобутком

Так тихо, що за ніч літаючий осиковий пух осів на дороги, на заводі, і все це немов снігом покрито. Згадався осиковий гай, де пухнув у ній лежав товстим шаром. Ми його підпалили, вогонь метнувся по гаї, і стало все чорним

Осиковий пух - це велика подія весни. У цей час співають солов'ї, співають зозулі й іволги. Але відразу співають уже й літні подкрапивнички.

Час вильоту осикового пуху мене щораз, щовесни чимсь засмучує: розтрата насінь отут, здається, більше навіть, чим у риб під час ікрометання, і це придушує мене й тривожить

У той час, коли зі старих осик летить пух, молоді переодягаються зі свого коричневого дитячого одягу в зелену, як сільські дівчини в річне свято показуються на гулянку те в одному вбранні, те вдругом.

Після дощу гаряче сонце створило в лісі парник з дурманним ароматом росту й тління: росту березових бруньок і морогу й теж ароматного, але по-іншому, тління торішніх листів. Старе сіно, соломини, мочально-жовті купини - всі поростает зеленою травою. Позеленіли й березові сережки. З осик летять насіння-гусениці й виснуть на всім. От зовсім недавно стирчала високо торішня висока густа мітелка белоуса розгойдуючись, скільки разів, напевно, вона лякала й зайця й пташку. Осикова гусениця впала на неї й зломила її назавжди, і нова зелена трава зробить її невидимої, але це ще нескоро, ще довго буде старий жовтий кістяк одягатися, обростати зеленим тілом нової весни

Третій день уже сіяє вітер осикою, а земля без утоми вимагає усе більше й більше насінь. Піднявся вітерець, і ще більше полетіло насінь осикових. Вся земля закрита осиковими черв'яками. Мільйони насінь лягають, і тільки небагато з мільйона проросте, і все-таки осичняки виросте спочатку такий густий, що заєць, зустрівши його на шляху, обежит.

Між маленькими осинками незабаром почнеться боротьба коріннями за землю й галузями за світло. Осичняки починає проріджуватися, і коли досягне висоти росту людини, заєць отут почне ходити гризти кору. Коли підніметься світлолюбний осиковий ліс, під його пологом, притискаючись робко до осинкам, підуть тіньовитривалі ялинки, помалу вони обженуть осики, задушать своєю тінню світлолюбне дерево з вічно тріпотливими листами

Коли загине весь осиковий ліс і на його місці зав'є сибірський вітер у ялиновій тайзі, одна осика де-небудь осторонь на галявині уцелеет, у ній буде багато дупел, вузлів, дятли почнуть довбати її, шпаки оселяться в дуплах дятлів, дикі голуби, синичка, білка побуває, куниця. І, коли впаде це велике дерево, місцеві зайці прийдуть узимку гризти кору, за цими зайцями - лисиці: отут буде звіриний клуб. І так, подібно цій осиці, треба зобразити весь зв'язаний чимсь лісовий мир

Я навіть утомився дивитися на цей посів: адже я - людина й живу постійно в зміні горя й радості. От я стомлений, не треба мені цих осик, цієї весни, от мені здається, навіть саме "я" моє розчиняється в болі, навіть сам біль зникне, - немає нічого. Так на старому пні, опустивши голову на руки, очі в землю, сиджу я, не обертаючи ніякої уваги, що осикові гусениці обсипають мене. Нічого ні поганого, ні гарного... Існую як продовження старого пня, що обсипається насіннями осики

Але от я відпочив, з подивом з незвичайно приємного моря спокою приходжу в себе, оглядаюся й знову все зауважую й усьому радуюся

Червоні шишки

Роси холодні й свіжий вітер удень зменшують літній жар. І тільки тому ще можна ходити в лісі, а те б тепер сила-силенна було ґедзів удень, а по ранках і по вечорах комарів. По-справжньому тепер би час мчатися збожеволілої від ґедзів коням у поле прямо сповозками.

У свіжий сонячний ранок іду я в ліс полями. Робочі люди спокійно відпочивають, огортаючись пором свого подиху. Лісова галявина вся насичена росою холодної, комахи сплять, багато квітів ще не розкривали віночків. Ворушаться тільки листи осики, із гладкої верхньої сторони листи вже обсохнули, на нижньої оксамитова роса тримається дрібним бісером

- Здрастуйте, знайомі ялинки, як поживаєте, що нового?

И вони відповідають, що все благополучно, що за цей час молоді червоні шишки дійшли до половини теперішньої величини. Це правда, це можна перевірити: старі порожні поруч із молодими висять на деревах

З ялинових прірв я піднімаюся до сонячної опушки, по шляху в глухомані зустрічається конвалія, вона ще зберіг всю свою форму, але злегка пожовк і більше не пахне

Пень-Мурашник

Є старі пні в лісі, всі покриті, як швейцарський сир, дірочками, і сохранившие міцну свою форму. Якщо, однак, прийде сісти на такий пень, то перегородки між дірочками, мабуть, руйнуються, і почуваєш, що сам на пні небагато осів. І коли відчуєш, що небагато осів, те вставай негайно: з кожної дірочки цього пня під тобою виповзе безліч мурах, і ноздреватий пень виявиться весь суцільним мурашником, що зберіг обличие пня

Захід року

Для всіх тепер тільки початок літа, а в нас захід року: деньки адже вже убувають, і, якщо жито зацвіло, виходить, по пальцях можна підрахувати, коли її будуть жати

У косих ранкових променях на узліссі сліпуча білизна беріз, белее мармурових колон. Отут, під березами, ще цвіте своїми незвичайними квітами жостір, боюся, що погано зав'язалася горобина, а малина сильна й смородина сильна, з більшими зеленими ягодами

З кожним днем тепер усе рідше й рідше чується в лісі «ку-ку», і усе більше й більше наростає сите літнє мовчання з перекликом дітей і батьків. Як найрідший випадок - барабанна трель дятла. Почуєш поблизу, навіть здригнешся й думаєш: «немає чи кого?» Немає більше загального зеленого шуму, от і співочий дрізд - співає як добре, але співає він один-одинешенек. Може бути, ця пісенька тепер і краще звучить - спереду найкращий час, адже цей самий початок літа, через два дні Семик. Але однаково, того чогось більше вуж ні, те пройшло, почався захід року

Темний ліс

Темний ліс гарний у яскравий сонячний день, - отут і прохолодь і чудеса світлові райським птахом здається дрізд або сойка, коли вони, пролітаючи, перетнуть сонячний промінь, листи найпростішої горобини в підліску спалахують зеленим світлом, як у казках Шехерезади.

Чим нижче спускаєшся хащею до річки, тим густіше заросли, тим більше прохолодь, поки, нарешті, у чорності тіньовий, між завитими хмелем вільхами, не блисне вода бочага й не здасться на березі його вологий пісок. Треба тихо йти: можна побачити, як горлинка отут п'є воду. Після на піску можна любуватися відбитками її лапок і поруч - усіляких лісових жителів: от і лисиця пройшла

Тому ліс називається темним, що сонце дивиться в нього, як в оконце, і не все бачить. Отож не можна йому побачити борсукові нори й біля них добре втрамбовану піщану площадку, де качаються молоді борсуки. Нір отут нарито безліч, і, очевидно, усе через лисицю, що поселяється в борсукових норах і смородом своєю, неохайністю виживає борсука. Але місце чудове, перемінити не хочеться: піщаний пагорб, з усіх боків яри, і все такою хащею заросло, що сонце дивиться й нічого побачити не може у своє невелике віконце

галявина, ЩоЗаростає,

Лісова галявина. Вийшов я, став під берізкою. Що робиться! Ялинки, одна до інший, так сильно густіли й раптом зупинялися все у великої галявини. Там, на іншій стороні галявини, були теж ялинки й теж зупинилися, не сміючи рушити далі. І так навкруги всієї галявини стояли густі високі ялини, кожна висилаючи поперед себе берізку. Вся більша галявина була покрита зеленими горбками. Це було все напрацьовано колись кротами й потім заросло й покрилося мохами. На ці пориті кротами горбки падало насіння й виростали берізки, а під берізкою, під її материнським захистом від морозу й сонця виростала тіньолюбна ялинка. І так високі ялини, не сміючи відкрито самі вислати своїх малят на галявинку, висилали їх під покривом берізок і під їхнім захистом переходили галявину

Пройде скільки-те покладених для дерева років, і вся галявина заросте одними ялинками, а берези-покровительки зачахнуть у тіні

Жито наливає

Жито наливає. Жару. По вечорах сонце косими променями лягає на жито. Тоді кожна смужка жита, як перина: це вийшло тому, що воді між смужками було добре стікати. Так на перинці зі скатами жито виходить краще. У променях призахідного сонця тепер кожна смужка-перина так пишна, так приваблива, що самому на кожну хочеться лягти й поспати

Ялина й берізка

Ялина гарна тільки при сильному сонячному світлі: тоді її звичайна чорність просвічує самою густою, найдужчою зеленню. А берізка мила й при сонці, і в самий сірий день, і при дощику

Дятел

Бачив дятла: летів короткий (хвостик у нього адже маленький), насадивши собі на дзьоб більшу ялинову шишку. Він сіл на березу, де в нього була майстерня для шелушения шишок. Пробігши нагору по стовбурі із шишкою на дзьобі до знайомого місця, він побачив, що в розвилці, де в нього защемляються шишки, стирчала відпрацьована й нескинута шишка, і нову шишку йому нікуди було запроторювати. І не можна було йому, нема чим було скинути стару: дзьоб був зайнятий

Тоді дятел, зовсім як зробив би в його положенні людин, нову шишку затис між грудьми своєї й деревом, а звільненим клювеом швидко викинув стару шишку, потім нову помістив у свою майстерню й заробив

Такий він розумний, завжди бадьорий, жвавий і діловий

Лісові житла

Ми знайшли осинку зі старим дятловим гніздом, що зараз облюбувала пари шпаків. Ще бачили одне старе квадратне дупло, очевидно желни, і вузеньку довгу щілинку на осиці, з якої вискочила гаечка.

Знайшли на ялинах два гайна (Гайно - Білячі гнізда), темні клубки прутів, у яких знизу нічого не розглянеш. Обоє гайна містилися на ялинках середньої висоти, так що у всьому великому лісі білки займали середній поверх. Нам удалося також застати білку внизу й загнати її невисоко на дерево. Білка була ще у всьому зимовому хутрі

Мишоїди вилися над вершинами дерев, мабуть, теж у гнізда. Вартовий ворон чи ледве не за полкилометра від свого гнізда з лементом робив свій обліт

З надзвичайною швидкістю промчалася тетерка й вдало збила політ пренаступного її яструба. Промахнувшись, він розчаровано сів на сук дерева. У нього була біла голова: очевидно, це був кречет або сокіл

Дупла дятлів доводиться шукати точно так само, як і гриби: увесь час напружено дивишся перед собою по сторонах, куди тільки вистачає зори, і всі долілиць і долілиць, хоча дупла дятлів, звичайно, угорі. Це тому, що саме от у цей час дятли починають довбати собі гнізда й роняють світлу посорку на ще темну, не покриту зеленню землю. По цим посоркам і довідаєшся, яке дерево обрав собі дятел. Очевидно, йому не так-те легко вибрати собі підходяще дерево: постійно бачиш поблизу дупла, відпрацьованого дятлом, початку їх на цьому дереві або на сусідні. Чудово, що величезна більшість знайдених нами дупел розташовувалася неодмінно під осиковим грибком. Робиться це, щоб охоронити гнізда від дощу, або гриб показує дятлові вигідне йому, м'яке для довбання місце, - ми поки вирішити не могли

Цікаво було дупло у верхівки невеликої берези, що розпадається від гниття. Висота її - метра чотири, одне дупла було в самого верху, інше робилося небагато нижче під грибком. Поруч із цим стовбуром дерева валялася його верхня частина, порохнява, насичена, як губка, водою. І самий стовбур з дуплом погано тримався, - коштувало ледве качнути його, і він би звалився. Але, може бути, довбання була не для гнізда

У старого пня

Порожньо ніколи не буває в лісі, і якщо здається порожньо, те сам винуватий

Старі померлі дерева, їх величезні старі пні оточуються в лісі повним спокоєм, крізь галузі падають на їхню темряву гарячі промені, від теплого пня навколо все зігрівається, все росте, рухається, пень проростає всякою зеленню, покривається всякими квітами. На одній тільки світлій сонячній цятці на гарячому місці розташувалися десять коників, дві ящірки, шість більших мух, дві жужелиці... Навколо високі папортники зібралися, як гості, рідко ввірветься до них самий ніжний подих десь шумливого вітру, і от у гостинной у старого пня один папортник нахилився до іншого, шепне щось, і той шепне третьому, і всі гості обміняються думками

М. Пришвін "Пори року"

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар