Любов до батьківщини в поезії О. Олеся

Творчість Олександра Олеся нагадує яскравий спа-лах, який не міг бути непоміченим. Але вся його творчість, як і особиста доля поета, пронизана якоюсь невловимою трагічністю.
Вірш «Колибязнав, що розлучусь з тобою...» нагадує сповідь, у якій бринять безкінечний жаль і туга, що їх поет відчував кожну мить, живучи далеко ВІД" рідної землі:
Коли б я знав, що розлучусь з тобою,
О краю мій, о земленько свята.
Що я, отруєний журбою,
В світах блукатиму літа.

До написання цієї поезії О. Олеся спонукали бурхливі соціальні зміни, які відбувалися в Україні. Поет хворобливо реагував на різного роду порушення прав людини, на ущемлення політичних свобод українців. Особливо ж уразили його репресії 30-х років, коли починаються переслідування і страти представників української інтелігенції. Саме в цей період Олесь змушений жити у Будапешті, не маючи змоги повернутися на рідну землю, бо це було небезпечно для нього. Таке становище надзвичайно пригнічувало поета, і його відчай можна побачити в рядках поезії:
Коли б я знав про муки люті,
Про сміх і глум на чужині,
Що в мене будуть руки скуті
І в мури замкнені пісні, —
Я попрощався б хоч з тобою,
До лона рідного припав,
Прислухався б до шуму трав
І зник...

Останні рядки свідчать про те, що поет знаходиться на межі зриву від розлуки з Батьківщиною. Якщо він не може повернутися в Україну, йому байдуже, що з ним буде. Навіть на хрест він пішов би, не вагаючись:
Ні! не пішов би я з ганьбою
Шукать ганьби на чужині...
На хрест?! Однаково мені!

Поезія «Колибязнав, що розлучусь з тобою...» вражає силою патріотизму, відданістю поета своїй країні.

(2)

Яскравою зорею спалахнула творчість Олександра Олеся на небосхилі української поезії на початку XX століття. Можна тільки уявити, яку б поетичну спадщину міг залишити по собі цей талановитий митець, якби доля до нього була хоч трохи прихильнішою...
Третину свого життя Олександр Олесь прожив далеко за межами України. Але навіть на величезній відстані він бачив і розумів те, що не усвідомлювали ті, хто жив в Україні. Поет знав про різного роду порушення, прав людини, про прояви терору, про репресії. Він один з перших став на захист рідного народу в жахливі 30-ті роки минулого століття. Перебуваючи далеко за межами України, Олександр Олесь жив думами про рідну землю, марив рідними краєвидами, йому було боляче від її страждань. До останніх днів він уважав себе її сином і сподівався на повернення.

Уся поетична спадщина Олександра Олеся пронизана глибокою любов'ю до рідного краю, великою тугою за Батьківщиною. Свої душевні муки через розлуку з рідною землею поет вилив у багатьох своїх віршах, зокрема в поезії «Коли б я знав, що розлучусь з тобою ...*. Цей вірш є своєрідною сповіддю поета-емігран-та. У ньому автор, звертаючись до рідної землі, розповідає про свої страждання на чужині, про свою тугу за Батьківщиною:
Коли б я знав, що розлучусь з тобою,
О краю мій, о земленько свята,
Що я, отруєний журбою,
В світах блукатиму літа.

Розлука з рідним краєм для поета подібна смерті, бо він не живе на чужині, а мучиться. Про це свідчать останні рядки твору:
Ні! Не пішов би яз ганьбою
Шукать ганьби на чужині...
На хрест?! Однаково мені!

Глибока любов до Батьківщини бринить у рядках поезії Олександра Олеся, і хоча поет не говорить прямо про свої почуття, ми відчуваємо це, переймаючись його душевними муками.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар