Любов до батьківської землі в поезії Б. Лепкого «Заспів»

Образ рідної Батьківщини назавжди залишається в серці людини. І де б вона не перебувала, завжди вітер з рідних країв донесе близькі й знайомі пахощі, звуки. Така думка є провідною в творчості самобутнього українського поета Богдана Лепкого. Тема рідної землі, розлуки з нею була близька автору. Адже значну частину свого життя він провів далеко від рідного Поділля. Так сталося, що поет мусив залишити Україну, щоб врятуватися від переслідувань і знущань. Але не знаючи ще про тяжкі життєві випробування, Лепкий пише чудовий вірш «Заспів», у якому виливає своє замилування рідним краєм та переживання за свій народ.

З ніжністю і любов’ю поет змальовує прекрасні краєвиди рідного Поділля. Саме там пройшло його дитинство, там співала йому мати колискову, а їй підспівував вітер:

Колисав мою колиску

Вітер рідного Поділля

І зливав на сонні вії

Степового запах зілля.

Ніжно звучить трембіта в душі автора. Її протяжний і сумний звук супроводжував поета протягом усього життєвого шляху. Ще й досі він чує «голос недалеких дзвонів», які відбивали ритм людського життя:

Колисав мою колиску

Голос недалеких дзвонів,

І веселий спів весільний,

І сумний плач похоронів.

Але приємні спогади затьмарює згадка про неволю українського народу. Адже дитинство автора пройшло в ті часи, коли кріпацтво не було ще скасовано. Гірко поетові на тлі прекрасної подільської природи бачити знущання над своїм народом. У душі він назавжди зберіг ненависть до насильства. Своє обурення Б. Лепкий висловлює в останньому куплеті вірша:

Колисав мою колиску

Крик неволеного люду,

І — так в серце вколисався,

Що до смерті не забуду.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар