Любові до людей навчають матері…

Роби добро, — мені казала мати, —

чисту совість не віддай за шати.

Д. Павличко

З першої миті життя схиляються над нами обличчя матерів. У тривозі й любові вдивляються вони у своїх дітей, сподіваючись і прагнучи щастя для них. Усім своїм життям і працею, прикладом і вихованням утверджують у нас кращі риси людяності і добра. Найсвятіше для нас почуття Батьківщини вливається в серце разом з маминою піснею.

Без пісні, що мені співала мати,

Я навіть дня прожити би не міг, —

писав В. Вихруш.

Присівши на порозі, зажурено спочиває ненька. Крізь причинене вікно доноситься тиха мелодія, яка бентежить її чутливу душу:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала.

А. Малишко піднесено оспівує материнську любов, синівську відданість неньці. У народі здавна стало традицією, що символом усього найдорожчого і найсвятішого в людському житті є мати. Згадаємо алегоричний образ чаєчки-небоги, котра до сирої землі припадає, слізно чумаків благаючи не забирати її малих діток-чаєнят.

Мати побивається за своїми дітьми, найменше їхнє лихо доходить до її серця, тому-то від неньки ріднішого у світі нікого немає.

Тільки людина, щедра серцем, здатна на все життя запам'ятати заповіт матері:

Можна вибирати друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати...

Для відомого українського поета В. Симоненка Вітчизна й мати були синонімами, словами ніжності й синівської любові. Не може бути життя без вірності матері рідній землі, бо людина починається з колиски й материнської пісні. «Якби не мамина пісня, — сказав якось один давній історик, — яким убогим було б наше життя».

Спить натруджене село, а пам'ять тривожить картина: зводиться сива голова і тишу прорізує мамин голос: «Синочок мій». Не можна спокійно слухати її пісню, бо в ній стільки доброти, смутку й любові.

А без пісні не буває сонця,

А без сонця не буває цвіту,

Хто забуде материну пісню,

Той сліпий блукатиме по світу.

Слова відомої пісні І. Бердника говорять самі за себе.

Світлий образ матері, «материнську любов гарячу» й «душі красу» проніс через своє життя і передав у своїх творах В. Симоненко. Для нього мати була світлим ідеалом добра і краси, любові до людей, у неї він вчився і сам хотів прожити своє життя, як вона:

Я хотів би, як ти, прожити,

Щоб не тліти, а завжди горіть,

Щоб уміти, як ти, любити,

Ненавидіть, якти, уміть.

Матері... Усе життя дивляться вони нам услід, вирядивши в люди. Так і стоять на початку всіх наших доріг, навіть коли їх уже немає на світі. Вони мудро й терпляче зносять все, що дає їм доля, аби тільки щасливо жилось їхнім дітям.

Нема нічого у світі кращого й милішого, ніж чуйне серце матері. Тому не можна без хвилювання читати поезії О. Олеся, присвячені матері та золотому її серцю.

І зберіг я тільки, ненечко,

Скарб один, що ти дала,

Золоте, як зірка, сердечко...

Матері, як уособленню всього доброго й чистого, присвячена і збірка поезій Б. Олійника «Сива ластівка». Мати в його зображенні — завжди трудівниця. Вона — як сонце, непосидюча, сумлінна, душевна. Жодної хвилинки не знаючи відпочинку, наші матері завжди працювали. Не було такого, мабуть, чого б вони не вміли. Тому від матері син успадкував її важкий життєвий урок, який тепер має «учити безсонно довіку». Глибокі асоціації породжує вислів-афоризм: «Умирають матері, та не вмре ніколи Мати».

Як літопис материнської долі звучить поезія Б. Олійника «Пісня про матір». Відходить за «межу» людина, котра «навчила дітей, як по совісті жити». Вона усвідомлює все те, що створила на цьому світі: «лишила всі райдуги з журавлями, і срібло на травах, і золото на колосках». Ці образи, щирі й теплі слова свідчать про мудрість і доброту, щедру вдачу найдорожчої людини, трудівниці й хранительки роду, яка пішла у вічність, «красива і сива, як доля». Та залишила про себе світлу пам'ять, свою любов у дітях та онуках. І цю любов, усю до краплі, треба віддати людям:

Віддай усе, що взяв, і освятись

Ще більше, ніж узяв, зумій віддати.

Стоїть на видноколі світла мати —

У неї вчись.

Мама завжди з нами, вона оживає в нас і в наших дітях та онуках, у всьому нашому роді і береже нас та благословляє на добро. А в найтяжчу нашу годину стогоном вирветься з грудей одне слово — як остання надія на порятунок: «Мамо!» То подає голос наша душа, то мати захищає свою дитину й усміхається в любові, устає з сивих туманів віків, з синяви неба, з вишневого цвітіння й калинової сопілки.

Мати... Перед нею схилялися царі й владики вс: - го світу, «перед нею помолюсь, — писав Т. Шевчен — мов перед образом святим». Скількох вона вивег світ, передавши їм у спадок любов до людей, глибос чуйність до людських тривог, надій, смутків і радощів, навчивши їх творити добро й красу, берегти все святе на землі.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар