Людина починається з вчинку (за баладою Ф. Шіллера «Рукавичка»)

Письменників нерідко називають душевними пастирями людства. Саме цей вислів прийшов мені на згадку, коли я роздумував над змістом балади Ф. Шіллера "Рукавичка". Складалося таке враження, ніби автор веде бесіду саме з тобою, наче пропонує "приміряти" події літературної розповіді на читача.
У основі балади лежить історична легенда про події, які начебто відбулися у XIV столітті у Франції, за часів правління короля Франциска. Але історія сивої давнини є цікавою, актуальною і для нас, сучасників.
Коли читаєш баладу, то складається враження, ніби ти сам є глядачем вистави, подумки переносишся в ті далекі часи, займаєш крісло на арені королівського звіринця і спостерігаєш за подіями, за людьми...
...Всюди чути неголосну розмову, дами обмахуються віялами, біля них стоять гідні лицарі, готові виконати будь-який наказ своєї дами серця. Ось красуня Кунігунд - горда, недосяжна. Біля неї схвильований Делорж. З першого погляду видно, що він закоханий у Кунігунд. А якщо придивитися пильніше, то побачимо, що вона з презирством ставиться до юнака. Та, на жаль, кохання завжди сліпе...
Аж ось розпочинається вистава. Владний жест короля - і на арену виходить лев, знову жест - з'являється тигр, потім два леопарди. Король розважається, чекаючи кривавої розв'язки. З нетерпінням чекають на смерть придворні.
Мені стає не по собі... Звірі - це звірі, вони живуть за звірячими законами, але люди, які насолоджуються смертю... Моторошно!
А на арені тим часом зав'язується бій між леопардами. Публіка оживає. Але грізний рик царя звірів - лева - і тварини заспокоюються. Здавалося, вистава закінчилася. Глядачі розчаровані.
І раптом з руки прекрасної Кунігунд падає рукавичка, потрапляючи прямо до клітки з грізними тваринами. Всі погляди звертаються на даму. У якийсь момент мені здалося, ніби я побачив, як гордо піднялося підборіддя дами, вона відчула себе королевою.
Вистава продовжується. Як король на початку вистави, тепер Кунігунд робить владний жест, посилаючи Делоржа підняти рукавичку. Зал з напруженням, з жахом спостерігає за дією. (Мені до болю хочеться, щоб король припинив це, як зробив цар звірів - одним жестом! Ні! Він тільки спостерігає.)
А тим часом Делорж заходить до клітки, піднімає рукавичку. Він йде до Кунігунд, всі захоплено вітають, хвалять його, горда красуня також обіцяє лицарю своє кохання. А він кидає рукавичку їй в обличчя, говорить: "Подяки не треба". Зал завмирає, і Делорж йде від дами. Кінець вистави.
Мені хочеться наздогнати відважного юнака, який зумів захистити свою людську гідність, який довів свою сміливість. Він переміг світ зла, жорстокості і зумів зрозуміти справжню суть тієї, без якої ще вчора не уявляв життя.
Людина починається з вчинку. Свій вчинок зробила Кунігунд. Вчинок Делоржа викликає захоплення. Не зробив вчинку король.
Як би вчинив я, якби вчинили так зі мною?

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар