Маяковський — поет великого громадського, соціального темпераменту

Взбурься, баллад поэтовых тина.

Пойте теперь

о новом — пойте — Демоне...

В. Маяковський

Перше знайомство з творчістю Володимира Маяковського завжди проходить бурхливо, із виникненням багатьох питань, із якимось обуренням навіть. Чому? Важко знайти відповідь на це питання. Стражденним і самотнім прийшов у російську поезію Володимир Маяковський. Активна позиція борця, яку зайняв поет, вступає в непримиренне протиріччя з відчудженістю людської особистості в умовах суспільства. Вільна, розкута людина виступає в поезії Маяковського як вища міра прекрасного на землі. Поема «Облако в штанах» є яскравим прикладом, де виражена спорідненість ліричного героя з масами:

Жилы и мускулы — молитв верней.

Нам ли вымаливать милостей

времени!

Мы—

каждый —

держим в своей пятерне

миров приводные ремни!

Поет великого громадського, соціального темпераменту, Маяковський мав надзвичайно розвинуте почуття особистої відповідальності за все, що відбувається в «буре-мире». Тут пролягав внутрішній нерв його творчості, звідси беруть свій початок і незвичні масштаби, пропорції («Я и Наполеон», «Маяковский векам»), постійна тривога за долі людей, готовність бути їхнім провісником. У вірші «Весенний вопрос» Маяковський признавався:

Я, например,

считаюсь хорошим поэтом.

Ну, скажем,

могу доказать:

«самогон — большое зло».

А что про зто?

Чем про это?

Ну нет совершенно никаких слов.

Читаючи перші сторінки «Про это», не можна не відчути особливої авторської запальності. Маяковський явно сперечається — про що і з ким? Зміст поеми не залишає сумнівів, що боротьба з «кучерявими лириками», як і раніше, залишалася актуальною. Без прихильності до «злоби дня» не можна уявити собі Маяковського. Він володів ніби подвійним зором і, постійно злинаючи вгору, тлумачачи про долі всього людства, вільно розмовляючи «через хребти веков» із далекими нащадками, не упускав із поля свого спостереження проблем повсякденності. У поемі «Облако в штанах» Маяковський успішно реалізував сформовану в одній із своїх статей думку: можна не писати про війну, але треба писати війною. Його сила як поета в тому, що він зумів виділити в житті паростки нового і стверджуючого, глянув на сьогоднішній день із «третьей действительности».

З появою Маяковського в поезії, дійсно, «случилось что-то огромное». Не просто прийшов ще один обдарований поет — з’явився художник великої історичної місії, особливого «переломного» значення. У ньому усе вражало: «язык улицы», стрімкий потік метафор, зухвала широта задумів, незвичайно активна роль особистого начала.

Чим же визначається глибина і цілісність поезії Маяковського, що дарує їй довговічність? Я думаю, що цим вона зобов’язана насамперед висоті і значущості тих ідеалів, які поет відстоював протягом усього життя. Любов і ненависть, лірика і сатира в його творчості породжені одним почуттям — вірою в те, що майбутнє людства прекрасно, і жагучим прагненням наблизити його. Маяковський ніколи не відокремлював себе від народу, який будує нове суспільство. Ступнувши через «лирические томики», він звертався до мільйонів читачів. Як живий із живими говорить він сьогодні з «товаришами потомками» у всьому світі. У поезії XX століття немає іншого поета, який би викликав на себе такі потоки хвали і огуди. Картання супроводжувало його майже весь двадцятирічний творчий шлях, але вже за життя молоде покоління побачило в Маяковському свого трубача і заспівувача. Таким він залишився на все життя. Він входить у наше життя запальним, нестримним у пристрасті, делікатним, запобігливим, зворушливим і ніжним у турботі про інших:

Грядущие люди!

Кто вы?

Вот — я,

весь

боль и ушиб.

Вам завещаю я сад фруктовый

моей великой души! —

звертається до нас молодий Володимир Маяковський. Щоб зрозуміти життя й особистість поета, прислухаємося до його віршів.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар