Майстерне відображення широких просторів рідної землі в поетичних творах «Гаї шумлять», «Де тополя росте» II варіант

На початку свого творчого шляху Павло Григорович Тичина писав багато віршів, присвячених природі, її красі. Природа для поета, наче близький друг.

У вірші «Гаї шумлять...» Тичина змальовує ніби звичайні речі, щоденні картини. Але ці картини автор опоетизовує, овіює глибокими відчуттями краси. Природа ніби вторить душевному стану поета, співпереживає йому. Читаємо вірш і ніби бачимо перед собою широкі ниви, що стеляться «приливами від легкого вітру, вслухаємося в шум гаїв, у тихий і ніжний «шепіт трав голублячий, милуємося річкою, яка горить в останніх променях сонця», «мов золото». Разом з автором відчуваємо зворушення, радість, виникає почуття щастя, повної гармонії з природою.

Вірш «Де тополя росте...» теж змальовує літню ниву. Автор розкриває свої думки, почуття, які виникають у нього край поля. Захоплює дух від змальованої картини: широкі «привільні» простори навкруги, тільки «шумить жито, співає», лише десь вдалечині «ліски, ніби дим простяглись». Поета і нас охоплює «тиха дума свята» від цієї картини. Виникає спокійний настрій, мрійливість, захоплення красою рідної землі, любов до неї. Коли я читав ці вірші, ніби пройшов разом з поетом краєм поля, до річки, помилувався краєвидом і ніби спокій прийшов до моєї душі.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар