Майстерність І. Нечуя-Левицького у змалюванні персонажів за повістю «Кайдашева сім’я»

Нечуй-Левицький змалював у повісті багато колоритних постатей, кожна з яких дуже індивідуальна, але разом з тим її прототипи можна було знайти в той час у будь-якому селі.
Дуже вдалим та майстерним виявився автор у змалюванні портретів своїх героїв. Кількома влучними рисами він накреслює характери образів.
Якщо це Кайдаш, то в нього «здорові, загорілі, жилаві руки», що підкреслюють його працьовитість, постійну важку працю. У Карпа «насуплене жовтувате лице» — автор наголошує на його суворому, непривітному та впертому характері. У Лавріна «рум'яні губи», «блакитні очі» — натяк на романтичний нахил його душі, бо він ніжний, чуйний, жартівливий, чутливий до краси.
А ось мати: «Маруся Кайдашиха замолоду довго служила у пана... Вона довго терлась коло панів і набралась од них трохи панства... До природної звичайності української селянки в неї пристало щось дуже солодке, аж нудне...»

Не дивлячись на відмінність персонажів, усі вони мають спільні риси. Діти успадкували від батька працьовитість, турботу про свою сім'ю, господарність. І Карпо і Лаврін люблять, цінують своїх жінок, поважають їх, а в ті часи це було не дуже часто: « Лаврін любив Мелашку: ніколи її не те що не бив, і пальцем не зачепив, навіть ніколи не лаявся з нею. Мотря часто гризла голову Карпові, але він не любив говорити і більше мовчав». Але разом з гарним прикладом сини успадкували від батьків їх егоїзм, жорстокість, лайливість. Така модель поведінки стає для них нормою життя, вони іншого просто не знають.
Жартівливий, дотепний, життєрадісний Лаврін поступово стає таким самим, як і всі члени родини, він уже нічим не відрізняється від жорстокого, практичного, гоноровитого Карпа і нічим йому не поступається.
Мотря, Карпова жінка, була розумною, вродливою, фізично сильною і здоровою: «Діло ніби горить в Мотриних руках. Вона оджимала плаття й разом поралась коло печі».

Мелашка, навпаки: «Невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина...». Лагідна і привітна, вона не звикла до важкої фізичної праці, на що постійно глузливо вказує свекруха. Але поступово і ніжна Мелашка стає грубішою, егоїстичнішою, а в кінці повісті виступає нарівні з усіма членами родини. Мова обох невісток стає дедалі грубішою.
І Кайдаш, і його сини та невістки були дуже набожні , виховувались на православних традиціях. Дотримувались постів, свят, ходил и до церкви, але їх моральний, етичний душевний стан був на дуже низькому рівні.

Утім, не можна не помітити симпатії письменника до своїх героїв. Він ставиться до них з легкою посмішкою, підкреслюючи не лише їх жорстокість, егоїзм, дріб'язковість, але й добру господарність, працьовитість, любов і повагу у шлюбі. Гумор повісті породжений самим життям родини Кайдаша, невідповідністю між великою енергією персонажів і дрібною метою, на яку ця енергія витрачається.

(2)

Визнаний майстер реалістичної прози XIX століття І. С. Нечуй-Левицький протягом усього свого творчого життя цікавився таким важливим осередком суспільства, як сім'я. У його творах завжди є акцент на тих духовних цінностях, які склалися вцродовж тисячоліть в українській родині. Значення таких цінностей у формуванні особистості важко переоцінити. Правда, часто обставини складаються так, що людина вимушена відійти від морально-етичних устоїв селянської сім'ї, не дотримується їх, і тоді її життя ламається, летить під укіс. Нечуй-Левицький неодноразово вказував і в своїх етнографічних розвідках, і в автобіографії на великий моральний потенціал простого українського народу, сутність якого скристалізована в усній поезії, підкреслював важливість її у духовному вдосконаленні особистості. Проте він бачив і ту безодню, яка розділяла ідеали від подій і явищ конкретного буття. Саме такий контраст між покликанням людини та її щоденним життям і постає перед нами в його повісті «Кайдашева сім 'я».
Типовим представником старшого покоління в повісті є Омелько Кайдаш. Старому довелося зазнати на своєму життєвому шляху і виснажливої панщини, й інших негараздів, тому все це позначилося на його зовнішності. Бліде обличчя, жилаві руки, зморшки на лобі — таким постає перед нами Кайдаш. Він найкращий стельмах у Семигорах, ніколи не сидів без діла. Проте усі його гарні риси нівелюються пристрастю до випивки, у чому виявилася його безпомічність в складних життєвих ситуаціях. Омелько — побожний селянин, проте не діставши допомоги рідних у намаганні вирватися з обіймів «зеленого змія», він закінчує своє життя зовсім не так, як уявляв собі за нормами народної моралі.
Кайдашиха постає перед нами працьовитою й вольовою жінкою, гарною господинею. Але цей образ дуже неоднозначний. Вона справжня глава сім'ї, проте обставини її життя не могли не позначитися на її характері. Її надмірна улесливість ї солодкуватість — наслідок колишньої праці на панів, перед якими селянка змушена була принижуватись довгі роки. Вона може бути і злою, і доброю свекрухою, може бути доброю бабусею для Лаврінових і Карпових дітей. Вона зневажає чоловіка через його слабохарактерність, проте заслуговує на повагу її велика материнська любов до синів, бажання бачити їх щасливими, схвалення їх власного вибору. Облесливість у розмовах, фальшива манірність, прагнення почванитися перед біднішими, зневага до них показують Кайдашиху з іншого боку. Письменник переконливо показує, що зовнішня пиха в поєднанні з дрібновласницьким егоїзмом, внутрішньою непорядністю стає однією з причин спалаху сімейних сварок. Майстерність Нечуя-Левицького саме в тому й виявляється, як він зображує миттєві переродження своєї героїні. Панський лоск моментально злітає з Кайдашихи в ситуаціях, коли непотрібно приховувати свою внутрішню сутність. Ось, наприклад, ще зовсім недавно вона вихваляла Мотрю за працьовитість, коли ж невістка ввійшла в свекрушину хату, та відразу змінила своє ставлення до неї, і невдовзі вже невтомно «чистила» невістку найбрутальнішими словами. Якось-Мотря влучно назвала Кайдашиху «лютою змією», яка «полум'ям дише», а «з носа гонить дим кужелем». Невістка враз підмітила двоїсту натуру свекрухи, яка «на словах, як цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне; а як гляне, то од очей молоко кисне». Через таку двоїстість Кайдашиха не раз потрапляє в смішне й водночас трагічне становище. Сварки, спричинювані нею, часто завдають їй прикростей, в одній з бійок вона навіть втратила око.
У побутово-гумористичному освітленні постають також образи молодих Кайдашів — синів і невісток. Карпо, старший син, — понура, їдка, черства людина. Досить згадати, як саркастично він насміхається з дівчат. На його погляд, у Палажки «очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби»; Хівря ходить так, «наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить»; Химка «своїм кирпатим носом» «чує, як у небі млинці печуть», а ходить, то «неначе решетом горох точить». Він має крутий норов, який не приховує навіть у ставленні до власних батьків. Це він, довідавшись, що мати зачинила у свій хлів його коня, вхопив її за плечі, «придушив з усієї сили» до стінки і закричав, як несамовитий: «Нате, їжте мене, або я вас з'їм!», а потім ще й гнався за нею з дрючком. Недарма громада, помітивши такі його нахили, обрала Карпа десяцьким — «добрий буде сіпака». Мотря, Карпова дружина, така ж «бриклива», жорстока, здатна на таку ненависть, що ладна «спопелити поглядом» і навіть радить чоловікові прив'язати матір налигачем серед вигону, «мов скажену собаку». Вона зла настільки, що Лаврін, який теж натерпівся він неї, говорйв священикові, що Мотрю треба «посадити в клітку та показувати за гроші, як звірюку на ярмарках».
Лаврін і Мелашка зображені в повісті як антиподи Карпа й Мотрі.

Лаврін — поетична натура, що відбивається й у його зовнішності. Він мав «веселі сині, як небо, очі»ч, які «світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою». Він був щиросердий, жартівливий, тонко відчував красу. Дружину взяв собі через те, що вона полонила його серце, хоч і була з великої бідняцької сім'ї. Мелашка — добра, вразлива, чуйна, ніжна, також тонко сприймає красу, їй було нелегко пристосуватися до життя в родині Кайдашів, якби її не підтримував чоловік. Вона попала межі двох вогнів: Кайдашиха з першого ж дня обсипає «неласковими словами», та й Мотря щодня ображає. «Якби мала крила... якби... зозулею летіла, то ліси б посушила своєю нудьгою, крилами садки поламала б, степи попалила б своїми сухотами і зелені луги сльозами залила». Картини, що зображують зустрічі Мелаш-ки з Лавріном, їх особисті стосунки пройняті щирою душевною емоційністю. Проте навіть Мелашка змінюється в сім'ї Кайдашів, дедалі стає все більше схожою на Кайдашиху й Мотрю. Проза життя, безперервні колотнечі в сім'ї змінили й Лавріна. Він перестав слухатися батька, відчувши себе самостійним хазяїном; як мати і брат, не хоче більше нічим поступатися* Ці зміни, що відбулися з часом в характерах героїв, найяскравіше відображені в колотнечі навколо груші, яка виросла на межі.

Але, мені видається, що таврування та викриття прагнення усіх Кайдашів мати приватну власність і показ нескінченних свар через ту саму власність було не єдиною метою Нечуя-Левицького. Розповідаючи про те, на що перетворилося життя цієї родини, висміюючи окремі риси й наводячи комічні ситуації, автор дає нам зрозуміти, що Омелько і Маруся Кайдаші чесною щоденною працею заробили певні достатки. У таких же традиціях виховували своїх синів. І хоч погляди на життя в батьків і дітей не в усьому збігаються, проте між ними не було ніяких сутичок, доки сини не одружилися. Саме після одруження Карпа з Мотрею з'явилися перші суперечки в родині Кайдашів і посилилися з народженням третьої сім'ї — Лавріна і Мелашки. Коли під одним дахом опинились вже три сім'ї, виявилася несумісність поглядів і почалася боротьба «за сфери впливу». І це, як мені здається, стало наслідком не стільки моральної ницості Кайдашихи, що була «провокаторкою» багатьох свар й бійок, скільки наслідком її тяжкого життя в молоді роки. Вихована панщиною, .ця жінка нарешті дістала можливість попи-хати невістками так, як колись нею попихали пани. Поведінка синів також має певні підстави. Карпо, одружившись, ніби виріс у власних очах, тому вже не може бути під «нагайкою» батька, а після народження дитини він і зовсім вважає себе «за правдивого хазяїна, в усьому рівного батькові». До того ж він і в громаді утвердив себе як рівноправний ЇЇ член: за його ініціативи люди розрівняли горб при в'їзді до села, на якому поламався не один десяток возів. їм з Мотрею дедалі нестерпніше було залежати в дрібницях від батькової волі: «Не моя воля волить в цій хаті», — думала Мотря, і, звичайно, їй «схотілося волі та своєї хати».

Прагнення до самостійності, бажання мати приватну власність і бути хазяїном своєму майну й своїм вчинкам цілком природне. Прикро тільки, що в деяких родинах, як в сім'ї Кайдашів, воно набуло такого непри-глядного вигляду. Так, деспотизм Кайдашів відгукується в аморальних вчинках їхніх дітей і обертається врешті решт проти них самих. Кожна дрібниця — яйце, курка, свиня, груша — здатні в одну мить стати центром всесвіту, затьмарити душу й штовхати на недо-стойні вчинки. Непримиренність доходить до такого стану, що невістка видирає очі свекрусі, а син посягає на життя рідної матері.
Таким чином, повість Нечуя-Левицького, як і саме життя, змодельоване в ній, — це, за висловом Євгена Гуцала, «арена людських пристрастей». Духовна роз'єднаність — ось те лихо, яке отруює кожний день життя і старих Кайдашів, і їхніх синів і невісток. Саме такий ракурс авторського бачення дійсності визначив особливості творення їхніх характерів.
Колоритний світ народного життя, створений письменником, забезпечив повісті таке почесне місце в реалістичній прозі XIX століття, і саме цей світ приваблює читачів і сьогодні.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар