Міфологічні і фольклорні джерела «Лісової пісні» Лесі Українки

«..Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку « в уме держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом ... Потім в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечимним вона мені мріла, як ми там ночували, — пам'ятаєш? ...Зачарував мене сей образ на весь вік».

Таку відповідь на запитання своєї матері, української письменниці Олени Пчілки, про джерела драми-феєрії «Лісова пісня» написала у листі Леся Українка.
Ще з дитинства Леся Українка була закохана в Полісся, у його розкішну природу, у його самобутній народ, серед якого жила й сама. Дитиною Леся полюбила дивну мову цього народу, неповторні мелодії його чисельних пісень, повірила його легендам і переказам, відчула особливості сприйняття ним світу. Мабуть, через це і бігала дівчина крадькома до лісу з надією зустріти справжню мавку. Вирісши, Леся Українка почала вивчати історію поліського краю, звичаї та обряди його жителів, їхній побут, культуру, фольклор тощо. Перебуваючи на чужині, у далекому грузинському місті Кутаїсі, письменниця весь час подумки блукала чарівним поліськім лісом, співала пісні цього краю. Туга за Батьківщиною, любов до її природи і народу під чудодійним пером поетеси вилилися в дивовижний неповторний твір — драму-феєрію «Лісова пісня». При написанні цього твору письменниця звернулася до вічного, невичерпного джерела — фольклору, що подарував їй натхнення, а драмі — самобутність.

У «Лісовій пісні» Леся Українка створила фантастичний світ, у я,кому вдало поєднала міфологічні уявлення поліських жителів з їх реальним життям, повсякденними турботами. Через образи героїв, породжених людською уявою, письменниця показала розбіжність між життям людини і її потребами та мрією про гармонійне життя з природою, мрією, яку народ , втілив у своїх переказах і легендах.
Твір Лесі Українки вводить читача в царство фольклорних образів, витворених фантазією мешканців волинського Полісся. Перед нами постають Потерчата, Русалка, Водяник, Лісовик, «Той, що греблі рве», Перелесник, Мавка та багато інших. Усі вони зображені письменницею відповідно до народних легенд і повір'їв.

Головною дійовою особою є Мавка. За народними повір'ями, мавка — це лісова русалка, надзвичайно вродлива, вона заманює хлопців у ліс та залоскочує їх досмерті. Але Лесина Мавка є уособленням ніжності й доброти, вона любить свій ліс, кожне дерево в ньому, кожну квіточку. Лісова красуня має надзвичайно ба-. гату душу. Заради свого коханого здатна на самопожертву. Малим бородатим дідком, саме таким, яким малюють його народні повір'я, зобразила поетеса Лісовика. Він, «древній, сивий дід, з довгим волоссям і бородою», слідкує за своїм царством — лісом, за його мешканцями, не довіряє людям, і тому виступає проти кохання Мавки до людського хлопця Лукаша. Такими ж, як у легендах, змалювала Леся Водяника й Русалку. Спираючись на народні вірування, Леся Українка показала, що не можуть бути щасливими і багатими люди, убогі душею, люди, що не люблять природу. Так, Килина, що готова продати всі дерева в лісі, неодмінно має зустрітися зі Злиднями.

За народними повір'ями, верба має здатність воскресати. Саме тому письменниця перетворює свою героїню на вербу, бо навіть з порубаного вербового кілка виростає дерево — стає «початком кінець». Так Леся Українка стверджує перемогу природи і силу любові у - своєму творі.
«Лісова пісня» Лесі Українки — це гімн природі, загадковій і прекрасній, це гімн повір'ям, переказам, легендам, які створив український народ, народ, який мав світ за «казку, повну чудес, таємничу, цікаву», як написав М. Коцюбинський.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар