«Мина Мазайло» М. Куліша — твір без позитивних героїв

I.      Зав'язка твору, конфлікт. (Уже з перших реплік героїв комедії М. Куліша «Мина Мазайло» стає зрозуміло, що це «філологічна п'єса». Мина Мазайло хоче змінити своє українське прізвище і шукає вчительку, яка б навчила його правильно говорити «по-руському», а син Мокій, навпаки, мріє доповнити прізвище словом «Квач».)

II.    Процес українізації у 20-х роках XX століття.

1.     Причетність героїв п'єси до процесів українізації. (Усі герої п'єси причет­ні до процесу українізації. Головні антагоністи — батько і син Мазайли. Мину підтримує численніша команда: дружина Килина Трохимівна, донь­ка Рина, тьотя Мотя Розторгуєва з Курська, вчителька Баранова-Козино. Команда Мокія — це дівчина зі свідомістю міщаночки, дядько Тарас із Ки­єва, та ще два комсомольці, які вважають, шо у майбутньому прізвища вза­галі відімруть, а поки що нехай сім'я залишається Мазайлами.)

2.     Обмеженість свідомості Мокія. (Микола Куліш віддав свої мовні симпатії Мокію, але це не позитивний герой. Так, він доводить батькам хибність їхніх намагань змінити прізвище, переконує Улю не соромитися власного прізвища Розсоха, багато говорить про красу української мови, захоплю­ється Хвильовим, Тичиною, Довженком, але за всім цим запалом прозираї ідея «всесвітньої номерної системи», коли «кожен член всесвітньої трудо­вої комуни замість прізвища матиме свого нумера».)

3.      Безглузда войовничість обивателя. (Драматург засобами шаржу та гротес­ку висміює новітніх «міщан-шляхтичів». Тьотя Мотя обурена поведінкою Мокія, не розуміє, як на будівлі вокзалу можна було написати українською «Харків» («навіщо ви нам іспортілі город»). На її погляд українців та укра­їнської мови нема, усе це — вигадка, і взагалі «прілічнєє бить ізнасілован- ной, нежелі українізірованной».

її антагоніст — дядько Тарас — теж дуже категоричний у своїх судженнях, 1918 року він носив у Києві жовто-блакитний прапор, а тепер сперечається з «радянським українцем» Мокієм та з тьотьою Мотею. Образ має якийсь водевільний характер, тому цього героя не можна вважати справжнім за- хисником українського.)

III.  Трагікомічнісгь існування штучно створеної радянської людини. (Усю трагіко мічність ситуації письменник передає через філологічний конфлікт. Але п'єси викликає не тільки сміх, а й примушує замислитись, адже в ній змальовані ре альні події і реальна ситуація 20-х років XX століття.

Справді, у ці роки держава дозволила змінювати прізвища, і тисячі радянських людей рвали зв'язок із минулим, зі своїм корінням, відхрещувались відділів і прадідів.

Мабуть, слова дядька Тараса були правдивими, коли він доводив, що «їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, .щоб і духу не було... Попереджаю!»)

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Вы можете пропустить чтение записи и оставить комментарий. Размещение ссылок запрещено.

Залишити коментар