Мої роздуми над поемою М. Вороного «Євшан-зілля»

Проблеми забування своїх коренів, цурання національної приналежності, рідного краю, культури, мови хвилювала багатьох українських письменників. До цих проблем не залишився байдужим і Микола Вороний. Свої роздуми над долею рідного краю і тих, хто від нього відцурався, хто забув мамину колискову, зневажив батьківські напуття, соромиться рідної мови і звичаїв, письменник втілив у чудовій поемі «Євшан-зілля».

Взявши за основу давню українську легенду, Микола Вороний творчо її осмислив і створив оригінальний твір з глибоким філософським змістом, твір, який є актуальним і через сто з лишнім років після його написання, і, як не прикро, не втрачає злободенності в наш час.

Микола Вороний створив своєрідне обрамлення народній легенді: розпочав вступом, де зауважив, що в цій легенді «між рядками слів таїться якесь пророкування, яке

… живить надію,

Певну віру в ідеали

Тим, котрі вже край свій рідний

Зацурали, занедбали…

і закінчив поему власними роздумами, у яких провів паралель між героєм легенди — ханським сином і долею України.

Так, справді, доля нашої землі нагадує долю хана, сина якого взяли в полон і завезли на чужину. Як і ханський син, численні українці забули про рідний край, і звикли «край чужий, чужі звичаї, як за рідні уважати». Але якщо в половецького хлопця так склалася доля, що він опинився далеко на чужині, де не чув рідної мови, не бачив рідних людей, то, на жаль, у нас все по-іншому. Скільки українців, живучи у своїй рідній країні, не вважають себе Українцями! Скільки не вважають українську мову рідною! Скільки людей переймають чужі звичаї, забуваючи про свої! На жаль, таких безбатченків дуже багато. Можливо, вони й не винні в тому, що не відчувають приналежності до української нації, адже не одне століття в нашій країні проводилася політика русифікації! Але сьогодні, коли триває розбудова нашої держави, чому вони так вперто ігнорують усе, що пов’язано зі словами «український», «національний» ! Якби вони хоч трохи розкрилися назустріч! Але вони, як ханський син в поемі Вороного, перебувають у забутті…

І як Микола Вороний у своїй поемі, я хочу спитати, може, хтось дасть відповідь на це питання хоч через сто років після його виникнення:

Де ж того Євшану взяти,

Того зілля-привороту,

Що на певний шлях направить, —

Шлях у край свій повороту?!

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар