Мої роздуми над повістю «Микола Джеря»

Коли я прочитала повість І. С. Нечуя-Левицького «Микола Джеря», то була вражена важким життям трудящих людей тих часів. Мене обурює та несправедливість, з якою вони постійно стикалися.

З самого дитинства людина вже належала панові. Вона мала працювати, за неї треба було сплачувати податки. Коли дитина виростала, то від неї вимагали ще більшого — щоденної важкої праці. А якщо хтось не послухається, то поб'ють різками, як Миколу та його батька. А в тому випадку, коли чоловік заслужить славу бунтаря, його взагалі можуть віддати у москалі, або засікти до смерті. Ще гіршою була доля сироти. Все життя доводилося такій людині поневірятися по чужих людях, терпіти і бійку, і лайку в наймах. Недаремно Нимидора була така щаслива, що вийшла заміж. І хоч і мала відробляти панщину, але не мусила вже працювати в наймах.

Більш за все вразили мене умови життя робітників цукроварень. Здається, тут люди зовсім втрачають людське обличчя. Самі брудні, вони живуть у брудних казармах, їдять непридатну до вживання їжу. Велике враження справила на мене важка смерть Кавуна в лазареті. Цей нещасний чоловік навіть не сподівався, що його поховають «по людському закону».

Дуже сумно стає, коли думаєш про те, яким нестерпним можуть зробити люди життя інших людей заради власного збагачення. Глибоке співчуття викликає в мене життя бідних селян тих часів.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар