Мої роздуми над рядком Б. Л. Пастернака

В стихи я б внес

дыханье роз,

Дыханье мяты,

Луга, осоку, сенокос,

Грозы раскаты.

Б. Пастернак

Завжди важко говорити про якийсь окремий вірш у творчості будь-якого поета: він висловив себе в усьому, що написав. Але ще більш складно говорити про поета, який збирався стати музикантом. Знаходячись під впливом музики О. М. Скрябіна, Борис Пастернак шість років серйозно займався композицією. Але усе ж талант поета в його душі здобув перемогу над музикантом. Таким чином з’явився один із кращих поетів Росії XX століття, пред ставник поезії «срібного віку», член футуристичної групи «Центрифуга».

На початку нашого століття, особливо в післяреволюційний період, черговими темами були будівництво нового життя, ентузіазм, любов до партії, а Пастернак писав про ліс, траву, любов, поезію, диво людського існування.

Це були «рядки з кров’ю» не тільки тому, що поету прийшлося дорого за них розплачуватися, але і тому, що кожний з них народжувався в напруженій праці.

Во всем мне хочется дойти

До самой сути.

В работе,

В поиске пути,

В сердечной смуте.

Для поета робота, пошуки життєвих основ, спроби розібратися в собі й у людях — сенс життя. Саме тому наступна строфа цього вірша поглиблює образ: хочеться зрозуміти сутність усього, дійти «до основ, до коренів, до серцевини».

А от далі мова йде про сутність поезії, про призначення її, як розумів це поет: схоплювати «нить подій», відкривати нове в житті. Мені здається, що все це поет бачить у «властивостях пристрасті, лише вона спроможна штовхати людину на пошуки прекрасного, неповторного».

Ті, хто спілкувався з поетом, відзначали його надзвичайну здатність одухотворяти усе в навколишньому світі. У нього усе взаємозалежно, нероздільно, звук і зоровий образ набувають неймовірної об’ємності.

Ты в ветре, веткой пробующем,

Не время ль птицам петь,

Намокшая воробышком

Сиреневая ветвь!

Це інший вірш, але як точно він передає таємницю поезії Пастернака. Ви запитаєте: у чому полягає цей секрет? По-моєму, поезія Пастернака, як і навколишній світ, живе своїм життям. Саме про це поет говорить наприкінці вірша «Во всем мне хочется дойти до самой сути», порівнюючи поезію з музикою Шопена:

Так некогда Шопен вложил

Живое чудо

Фольварков, парков, рощ, могил

В свои этюды.

За цією строфою мені чується музика Шопена, блискуча, легка, схвильована. Поет, обдарований талантом і пристрастю до роботи, і нас змушує замислитися багато над чим. І насамперед от про що: невже ці прозорі і легкі рядки,у котрих немає, по-моєму, ніякої муки, — теж «рядки з кров’ю»? А здається, що написані вони на одному подиху. Але усе ж фінал вірша дуже напружений, і цим Пастернак, як мені здається, намагається висловити непевність майбутнього, долі:

Достигнутого торжества

Игра и мука —

Натянутая тетива

Тугого лука.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар