Мої роздуми над сторінками повісті О. Кобилянської «Земля» (3)

Майже усе своє життя українська письменниця Ольга Кобилянська прожила на Буковині, де панували тяжкий соціальний та національний гніт і безпросвітні злидні. У своїх творах письменниця завжди прагнула до правдивого зображення життя тогочасного селянства. Одним з таких творів є повість-«Земля». У ній письменниця на основі реальної трагедії братовбивства, що сталася восени 1894 року в селі Димка поблизу Чернівців, порушила вічну тему влади землі над селянином і спробувала всебічно розкрити характер самого процесу мислення хлібороба, висвітлившич його нелегке життя в триєдиному вимірі — соціальному, національному й психологічному.

Глибокі проблеми, складні питання, що постають зі сторінок повісті, змушують замислитися над страшною владою, яку може мати земля над людиною. Не важко побачити, що не всі селяни однаково залежать від приватної власності на землю. Селянство, представлене в повісті, ніби розділилося на тих, хто живе «без панів і без наймитів», і «мешканців дрібних хатин». З одного боку, Івоніка Федорчук та його сини, з другого — вічні наймити та заробітчани. Є тут також і представники середнього селянства, які тяжко працюють, борються зі злиднями та відстоюють своє право на існування. Поступово перед нами розкривається глибока залежність селян від землі. Ми бачимо, як різнить людей власність на землю і навіть робить ворогами. Усі стосунки між селянами, їхня поведінка та вчинки пов'язані із землею. Усі думки людей — про неї. Але ж ці думки дуже різні.

Ось перед нами старий Івоніка Федорчук — спокійна й лагідна людина «з предивно ніжним почуттям і добротливо несміливим серцем». Він дуже працьовитий хлібороб, який своє життя присвятив праці на землі. «Ми люди, що знаємо лиш землю», — каже він. І ми бачимо, що власна земля дісталася йому дуже тяжкою працею. Але навіть у достатку, ставши добрим господарем, він продовжує працювати, щоб не втратити цю землю. Він береже й прагне розширити її. До цього навертає й своїх синів: «Хотів би, аби й онуки мої й діти онуків моїх не відривалися від неї ». Івоніка все життя вважав, що людина — господар землі. Але трагічна смерть Михайла від руки Сави перевернула його уявлення. Тепер він бачить, що насправді —- все навпаки. Івоніка поступово втрачає віру в землю. І над труною сина він говорить: «Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс і став годний, вона отворила пащу і забрала тебе. Дурень був ти на ній, дурень!.. Ходив, говорив, робив та й гадав, що для себе... Наймитом був ти, наймитом!»
Ми бачимо, що віра в землю приводить Івоніку до трагедії, але не ламає його чисту душу. Інша доля в його дружини. Марійка спочатку була такою ж лагідною, працьовитою та чесною, але тяжке життя, гонитва за землею, залежність від неї зробили жінку скупою та черствою. Вона починає поважати лише тих, хто має землю, гроші, майно. Тому й синів своїх прагне одружити з багатими дівчатами. Постійна боротьба за землю та власність вбили у Марійці всі світлі прагнення, здатність цінити в людях справжню красу — красу душі. Земля позбавила її й головного в житті — її синів. Тепер лише «божевільний жаль огортав її».

Михайло, чесний трудівник, який «до роботи був здатний, як рідко хто», спочатку так само, як його батько, потрапляє в залежність від землі. Але знайомство з життям міста, з людьми, які можуть чесно працювати й нормально жити без землі, звільняє його від цієї згубної влади. Мабуть, якби доля його не склалася так жорстоко, він справді показав би людям, що приватна власність на землю — не єдина запорука злагоди та достатку. Навпаки, ця власність може вбити світлу душу людини, зробивши її своїм рабом. Але йому не судилося...

Та найстрашніші перетворення вчинила приватна власність на землю із Савою. Тихим, слухняним був він у дитинстві, його відштовхував повсякденний суворий практицизм батька. Спочатку Сава був байдужим До землі, не було в нього прагнення отримати власну ділянку. Але ось він покохав Рахіру, яка давно мріяла стати ґаздинею. Під її впливом Сава починає працювати на землі, вона ж намовляє хлопця здобути власну землю. Батьки поставили перед сином важкий вибір: або Рахіра, або земля. Але ж Сава прагне мати й те, й інше, бо без землі не може одружитися з коханою^ І він іде на тяжкий злочин — вбиває брата. Цікаво, як письменниця поступово, але неухильно обґрунтовує можливість злочину, роблячи акцент на відповідних психічних якостях Сави. Вона підкреслює, що він без будь-яких хвилювань міг застрелити зайця чи птаха, вбити без будь-якої потреби, отже, він звик до пролиття крові. Та головне, що хотіла показати авторка, — це те, як влада землі жорстоко поглумилася над її господарями.

З усіх образів повісті мене найбільш приваблює образ Анни — «чесної дівчини, про яку й одна душа злого слова не сказала». Ця працьовита й лагідна, благородна й скромна дівчина зі щирим серцем чудово розуміє, що земля у приватновласницькому суспільстві не може дати людині щастя. Переживши велику душевну драму — гибель коханого, вона прагне лише одного — віддати сина до школи, щоб він міг здобути гарну освіту. Іванко не буде «до землі прив'язуватися». Це бачить й Івоніка, який після втрати сина сподівається тільки, що наступне покоління, здобувши освіту, розв'яже складне питання влади землі над селянином. Саме тому він передає синові Анни найкращий шматок своєї землі — хай вона допоможе хлопчикові здобути освіту.
Отже, повість Ольги Кобилянської примушує задуматися над важливими питаннями. У яких стосунках перебувають земля й людина, що працює на цій землі. Що то за влада землі над людиною? До чого може призвести таке ненормальне становище селянства, коли земля має безмежну владу над життям людини? Звісно, земля — годувальниця, вона родить хліб, приносить тим самим щастя. У такому разі вона дійсно є сенсом життя, та хіба ж можна виправдати братовбивство, хіба можна так жити далі?! Звісно, ні! Проте багатий духовний світ трударів, світлі риси, які закладено в їхніх душах, вселяють у нас віру в те, що вони зрозуміють згубну владу землі, позбавляться-таки цієї залежності. Бо, як писала Ольга Кобилянська, характеризуючи селянство, «...в суті речей — гей, яке багатство, яка свіжість, яка глибінь криється, який гарний матеріал на будучність »...

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар