Мої роздуми над віршем Т. Шевченка «Минають дні, минають ночі…»

По-перше, мені б хотілося зазначити, що Тарас Григорович Шевченко є геніальним українським поетом. Багато його творів мають автобіографічний характер. До числа таких творів належить і поезія «Минають дні, минають ночі...», в якій бринить відчай та острах поета за свою долю. Найбільше, що тривожить та непокоїть його, це не стати байдужим до всього світу, не втратити почуттів. Для Шевченка найстрашніше — це «спати» живцем, втратити самого себе:
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь.
Бо вже не плачу й не сміюсь...

Поет уважає, що завжди треба жити повноцінним життям, навіть якщо це життя буде важким. Для нього це краще, ніж той половинчастий стан, у якому поет опинився. Із болем у серці Шевченко звертається до Бога:
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні... то проклинать
І світ запалити!

Тарас Григорович Шевченко був вірним сином своєї Вітчизни і любив її понад усе, незважаючи на те, що народився кріпаком. Здається, таку країну, де людина не має волі, треба проклинати й ненавидіти. Але поет, навпаки, все життя присвятив своїй Батьківщині. Більша частина його творчості присвячена Україні, її минулому і сучасному, а також сподіванняйг поета на світле майбутнє. Про своє призначення у цьому світі, а саме у своїй країні, Шевченко пише у поезії «Минають дні, минають ночі...». Він прагне залишити по собі якийсь слід, зробити своїм життям якийсь внесок у загальне існування своєї любої України:
Страшно впасти в кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати
І спати на волі —
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!

Але надзвичайно важко поетові боротися за свою долю, адже невільна людина завжди була пригніченою і не належала сама собі. Саме тому Шевченка брав відчай, і іноді він втрачав віру в те, що і в нього буде власна доля:
Доле, де ти? Доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль.
Боже, То дай злої! Злої!

Проте минали хвилини відчаю, і, підвівши голову, поет знову кидався у вир життя, долаючи негаразди й сміливо йдучи до своєї мети.

(2)

Мабуть, у житті кожної людини колись настає такий момент, коли вона розуміє, яке швидкоплинне людське життя, усвідомлює, що прожитого часу не повернеш. І тоді багатьом здається, що треба щось змінити у своєму житті, переглянути свою життєву позицію, щоб кожен наступний день проходив краще за попередній, щоб щодня ввечері було таке відчуття, що день прожито, а не пережито. Коли я прочитала вірш Тараса Григоровича Шевченка, мені здалося, що він був написаний приблизно в такий момент життя великого митця. Можливо, я помиляюсь, але особисто мене ця поезія надихнула саме на такі думки, на якийсь філософський настрій. Уже перші рядки твору навіяли на мене якийсь смуток, нагадали, що життя в нас одне, і кожен день у ньому єдиний і неповторний:
Минають дні, минають ночі,
Минає літо. Шелестить
Пожовкле листя...

А далі ще сумніше, бо в наступних рядках ідеться про те, що людина з кожним днем, з кожним роком свого життя стає більш байдужою, пасивною:
... гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить...
У своєму вірші Тарас Шевченко порушує складну тему людської пасивності, збайдужіння до всього. Він звертається до Бога з проханням дати йому хоч якоїсь долі: «Коли доброї жаль, Боже, то дай злої, злої!». Так, для письменника зла доля буде кращою за пасивне життя. Адже набагато страшніше жити так, коли не хочеться ні плакати, ні сміятися, жити без емоцій, коли все навкруги — байдуже. Звісно людей краще любити, ніж проклинати, але навіть прокльони — це життя серця, бо свідчать про те, що серце не «завмерло», що людина не перетворилася на «гнилу колоду» і не спить на ходу. Поета жахає неволя, але ще більше — байдужість і бездіяльність на волі:

Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати
І спати на волі —
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!

Поезія Тараса Шевченка «Минають дні, минають ночі...» запала в моє серце, вона нагадала мені, що жити треба так, щоб кожен день не минав безслідно, щоб життя було яскравим і цікавим, наповненим цікавими справами, зустрічами з гарними людьми, щоб людина могла залишити по собі якийсь слід.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар